Work Text:
- ха-ха, дурник, дурник!
маленькі ніжки затопотіли вниз по східцям будинку.
- чонгуку! ти невихований, ащ... - це вже намджун гукав тому у слід.
як-не-як, а мати молодшого брата інколи було ну зовсім не в радість. намджун завжди вважав себе доволі розумним, чемним хлопцем, ніколи не порушуючим правил, і тепер він питав себе, чому ж молодший братик зовсім його не поважає? в кого ций малий пішов характером?
тому, лише гірко зітхнувши, він відкрив новий підручник, щоб підготуватися до занять.
навчатися в університеті було доволі важко, але цікаво. хлопець одразу ж подав свою кандидатуру на старосту групи, намагався брати участь у всіх активних програмах. так намджун познайомився з багатьма цікавими людьми з інших факультетів, ба навіть тримав зв'язок з одним із старших, мін юнгі, і їхні розмови поволі переходили до іншого формату, ніж просто дружні.
близько до вечора, увімкнувши свій ноутбук, намджун відкрив браузер, збираючись шукати додаткову інформацію для семінару, як звернув увагу на університетський сайт.
ох, щось було не так з його онлайн-щоденником... чому... чому в нього стояли самі лише трійки?
намджун міг тільки сидіти, вилупившись в екран, та стискати руками своє волосся. якого біса? він завжди виконував домашні завдання, вчасно надсилав презентації викладачам, з якими був у добрих стосунках. що ж йому робити? яким тепер буде його рейтинг?
повільними кроками намджун дошкандибав до свого ліжка та бухнувся на нього. раціональні думки зовсім покинули його голову. о, господи, він лише на першому курсі, а його життя вже розтрощене.
здавалося, він зовсім втратив час, блукаючи в свої думках, коли двері в його кімнату відчинилися зі скрипом. намджун перевів погляд, у щілинку на нього витріщалися оленячі очі молодшого брата.
- чого тобі? - намджун гукнув з ліжка. він зовсім не бажав, аби його зараз чіпляли чи знову ображали.
- а ти чому лежиш ледь живий?
- малий, ліпше я зараз взагалі не існував, - він зітхнув роздратовано.
чонгук застрибнув до брата на ліжко, вмощуючись поруч.
- ти посварився з тим хьоном, що проводжав тебе додому?
у намджуна ледве серце не вистрибнуло з грудей.
- що? ні! як ти взагалі таке міг подумати? ми з юнгі-хьоном не сварилися.
джуну зараз тільки цього не вистачало. його життя і так котилося у прірву!
- здається, мене випруть з універу. глянь в щоденник, там цілковите жахіття.
чонгук скоренько добіг до столу, аби подивитися у ноутбук. його ноги ледве торкалися підлоги, коли він сидів на стільці.
- але, хьоне, тут не твоє ім'я.
зачекайте. що?
мабуть, намджун міг би розбити собі лоба, як швидко він злетів з ліжка. він схилився над чонгуком, щоб подивитися в екран. своїм пальчиком той тицяв на ім'я: "чон хосок".
щелепу намджуна можна було знайти на підлозі. бісів хосок, що брав його ноутбук, коли вони сиділи в бібліотеці! намджун подумки вже писав свій заповіт, доки не побачив, у чому була справа.
господи, це не його трійки... від щастя намджун стиснув чонгука у міцних обіймах, цілуючи того в маківку.
- фу-у, хьоне.