Work Text:
— ПУСТИ МЕНЕ, БЛЯТЬ, КАЖУ, ПУСТИ МЕНЕ ВЖЕ!
— Не верещи, блять! Якщо не хочеш погіршити свою ситуацію, то замовкни!
Мюллер був розлючений, але водночас щасливий, адже малого порушника спокою нарешті спіймали й успішно доставили додому. Тепер на Кімміха чекала не лише важка розмова з босом, а й домашній арешт без права вийти кудись без супроводу.
— Джошуа, ти догрався, — Мануель, сидячи на столі, поманив Кімміха пальцем ближче. — Залишіть нас.
— Так, босе, — відповів Мюллер.
— Ну що, Джошуа, виправдовуватися будеш?
— А в цьому є сенс? Ти все одно мене відлупцюєш.
— Не дерзи мені, дитинко. Ти ще не бачив мене по-справжньому розлюченим, і не думаю, що в тебе є бажання це побачити.
— Ману, ти знав, що Вайгль поїхав, і ти знав, що я поїду за ним!
— Знав. Тому й наказав Роберту забрати твої документи. Але ж тебе це не зупинило, ти навіть нашу охорону примудрився обійти.
— А що мені залишалося робити? Я мав поїхати за ним!
— Ну що ж, мав то мав, а тепер по справедливості отримуватимеш на горіхи, — Мануель повільно взяв у руки ремінь. — Ну чого чекаєш? Лягай. Уже сам знаєш куди.
— Ні-ні-ні, б-будь ласка, не треба!
— Га? Мені не почулося? А де ж твоя зухвалість? Що, вже не такий сміливий?
— Ману, будь ласка, не треба... Я більше не втікатиму з бази, тільки прибери його, будь ласка...
— О ні, дитинко, це необхідно. Твоя поведінка цього тижня сама напрошувалася на покарання, коли ти втік бозна-куди.
— Ні, ні, будь ласка!
— Лягай!
— Ні!
— По-доброму не доходить, так? Ну, значить, буде по-іншому.
Мануель міцно вхопив Джошуа за зап'ястя й силою потягнув на стіл.
— Ти, маленька нахабо... Тепер старі часи здаватимуться тобі раєм. Ти всюди ходитимеш або зі мною, або з Робертом та Томасом. Твої привілеї закінчилися.
Ману був розлючений. Він одним рухом стягнув із Кімміха штани та боксери.
*ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП!*
— М-мануелю... д-досить, будь ласка, я-я... оуууу!
— Замовкни!
*ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП!*
— От поки до тебе не дійде, ти сидітимеш на базі двадцять чотири на сім.
*ХЛОП!*
— МАНУ! Н-НЕ ТРЕБА, Я БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ-У-У!
*ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП!*
— Зараз ти одягаєш штани й ідеш до Роберта. Завтра ми знову поговоримо.
— Мхм...
Кімміх, ледь стримуючи сльози, зайшов до кімнати відпочинку.
— А де Р-роберт?
— Наш малюк нарешті вийшов! — Горецка радісно підійшов до порушника й по-братськи потиснув його за щоки.
Роберт помахав рукою з кутка:
— Джоше, я тут. Ходімо, мала нахабо.
— Д-добре...
∞∞∞
Левандовський та Кімміх пройшли до кімнати, з якої останній зовсім нещодавно втік.
— Ми тут змінили замки та посилили охорону. Так що ти тепер у нас як Рапунцель — постійно будеш під наглядом. Документи ми тобі не повернемо, навіть не проси. Всю твою зброю та техніку ми вилучили, тож тепер виходити на вулицю ти будеш чітко за графіком.
— Стривай, Роберте... Чому такий суворий контроль?
— Хах, іще й питаєш? А тобі нагадати, кого ми з Томасом урятували від смерті? Чи в тебе проблеми з пам'яттю? Тебе ледь не вбили на наших очах!
Кімміх винувато опустив очі в підлогу.
— Пробач... Я не думав, що все так обернеться.
— Не зли мене, Джошуа. Тобі ж краще зараз просто замовкнути й зняти штани.
— Д-для чого знімати ш-штани? Роберте, не треба, будь ласка...
— Зараз. Тобі ж буде гірше, Джошуа Кімміх.
— Н-ні... Мене М-мануель уже відлупцював, досить!
— Досить? Хах, ти, по-моєму, щось переплутав. Не ти тут вирішуєш, кому і що робити. Повторюю востаннє: знімай штани.
— НІ!
— ТИ, МАЛА НАХАБО, ЩЕ НЕ ДОРІС, ЩОБ НА МЕНЕ КРИЧАТИ!
Роберт силою штовхнув Джоша на ліжко, заламав йому руки й почав грубо стягувати штани разом із боксерами.
— Ти навіть *ХЛОП! ХЛОП!* не уявляєш, що ми тоді з Томасом відчули! *ХЛОП! ХЛОП!* І ти тепер мені тут висуватимеш якісь претензії?! *ХЛОП! ХЛОП!* Я краще зроблю так, щоб наступного разу просто не було!
*ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП!*
— Р-роберте, в-вибач...
— О, то тепер ти вибачаєшся? Хех, чудова все-таки річ — прочухан. Умить перетворює неслухняних хлопчиків на ангелочків.
*ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОП!*
— Джошуа, це моє перше й останнє попередження. Зробиш таке ще раз — і простою поркою ти вже не звільнишся. Я витрясу з тебе всю цю дурість.
— Я-я зрозумів...
— От і чудово.
Роберт лагідно погладив Кімміха по голові й допоміг молодшому підтягнути та вдягнути штани.
∞∞∞
— ...Я більше не дозволю йому бачитися з Вайглем.
— Аналогічно.
— Він же зараз у вас?
— Так, із Джошуа все гаразд.
— Добре, тоді на цьому й закінчимо.