Work Text:
Нічне небо було чистим-чистим, ані жодної зайвої хмаринки. Хоча було прохолодно – Азирафаїл, у своєму світлому костюмі зі справжньої британської вовни, відчував, як весняний вітер кусає його за кінчики пальців та щоки. І що вже казати про Кроулі, загорнутого в яскраві спідниці та тонкий темний льон? Настільки тонкий, що Азирафаїл майже вживу бачив шкіру друга.
Але він не спеціально дивився на його... її тіло, о ні.
Десь поруч пирхнув кінь, співали цвіркуни, на якомусь із сусідніх возів грали на гітарі – навколо, насправді, було безліч різних шумів, але Азирафаїл міг чути тільки один звук. Той, що лунав прямо над ним.
Бо ж він їхав у возі циганського табору десь в глибині Іспанії та слухав, як Кроулі співає.
Це все було так дивно.
Але ось вони, і навіть Азирафаїл у своєму багатому вбранні якимось чином виглядав на своєму місці. Що ж вже казати про Кроулі? Він у вигляді жінки був просто неймовірним, Азирафаїл давно не бачив йо- її, милостиві Небеса, саме її, і не міг не зізнатися хоча б самому собі, що скучив. Хоча він взагалі скучив за Кроулі, але це неважливі деталі.
Кроулі періодично визначав себе як жінку (іноді це просто спливало у розмові, іноді він казав прямо), але повинен був мати особливий настрій, щоб змінити свою корпорацію дивом. Зараз він взагалі сказав, що це "виключно для справи, Янголе", але Азирафаїл бачив, як старий друг з трепетом та любов'ю перебирає пишні спідниці, як зав'язує вишитий ліф на темній сорочці – мати можливість безкарно носити жіночий одяг було тим, за чим Кроулі часто сумував.
Його жіноче тіло не сильно відрізнялося від чоловічого. Все та ж вербова стрункість та гнучкість, все та ж тонка талія, ті ж стегна, що вічно похитуються із сторони в сторону в спокусливому танці. Азирафаїл не знав, що зараз вважається еталоном жіночої сексуальності, але знав, що пишногрудість завжди була, що називається, "у моді". Але у Кроулі не було великих грудей. Зате були м'які округлі стегна та акуратні грудки з маленькими сосками. Якраз вистачало, щоб наповнити символічне декольте та притягувати чужі погляди під час танців.
Азирафаїл любив стегна Кроулі. Той був спокусником, хотів він того чи ні; його друг завжди палко заперечував власну "хорошість", казав, що він не вміє бути добрим, але Азирафаїл бачив, що демонське зло у виконанні Кроулі завжди було якимось лінивим. Якщо він щось й робив, то це була складна велика схема, яка запускалась маленьким поштовхом та викликала мало чи не столітні кола на воді, але таке траплялось рідко. І теж потребувало особливого настрою.
Зараз задачею Кроулі було спокусити молодого циганського барона на якийсь типово людський гріх, Азирафаїл навіть не запитував: чи то крадіжка, чи то хіть. Нічого критичного. Але Кроулі, щоб виконати це завдання, вже кілька тижнів мандрував з табором вищезазначеного барона, і робив це чомусь у вигляді жінки.
Азирафаїл впав з коня, коли побачив його танцюючим на міській площі. Тільки й запам'ятав вихор яскравих спідниць та палкий погляд жовтих очей.
Як же він любив очі Кроулі.
Змій був Спокусником, Творцем Первородного гріха, як би він не кривився на це звання, і тому, навіть не маючи пишних форм, він міг одним лише своїм поглядом пробуджувати хіть у людях. Хоча й сам того часто не розумів.
Зате розумів Азирафаїл. Бачив погляди людей – затьмарених хіттю у чоловіків та змішаний із заздрістю у деяких жінок – чув їх шепіт. І всією своєю суттю стримувався, щоб не кричати переможно, бо все це належало йому. Кожне спокусливе похитування стегнами, кожен вдих, через який акуратні грудки припіднімались під тонкою сорочкою – Азирафаїл знав, що весь цей бенкет для нього.
Кроулі був для нього.
Невимовність всього була такою, що Перший Спокусник належав Князівству Східних Воріт, а янгол-охоронець, володар полум'яного меча, належав улюбленцю Люцифера.
Люцифер любив тонкі масштабні схеми і тому ставився до Кроулі поблажливо.
Кроулі користувався цим на повну, періодично підкидаючи Господарю нові розваги.
І все це зараз було десь позаду, десь далеко-далеко.
Зараз були цвіркуни в траві, була чиясь гітара і був протяжний низький голос Кроулі, який вимальовував пісню в повітрі, ніби зірки у небі, розказуючи про кохання.
Вона була така красива, думав Азирафаїл. Завжди була і буде, у будь-якій уроді. Навіть у найгіршому, найдемонічнішому своєму вигляді.
Азирафаїл лежав головою на її колінах, відчував тонкі пальці у своїх кучерях, дивився на неї і думав, як же йому пощастило отримати від Неї цей дар.
* * * *
Табір зупинився на ночівлю недалеко від наступного міста.
Вже пролунали гучні пісні, майже згоріли дрова у вогнищі, і всі члени групи давно розійшлись по наметах. Лише витав у повітрі ледь чутний запах запеченого м'яса, яке раніше смажилось на вогні для вечері.
Азирафаїл мандрував із власним наметом, перекинутим через поперек коня – принаймні, це побачили оточуючі, коли запитали його про ліжко. Довелось терміново щось діставати дивом, аби багатого пана не підселили до якоїсь дівчини (бували і такі моменти у нього в житті на Землі).
Хоча, на диво (хах), здавалось, що тут його радше прийняли як рівного. Чи був це вплив Кроулі, чи це Азирафаїлу просто пощастило – він не знав. Хоча й дуже цінував цю людську чесність.
Але відпочивав все одно у своєму наметі, тому що пояснювати своє неспання безсонням можна було обмежену кількість разів, і простіше було просто усамітнитись, як нібито для сну.
— Пс, Янголе, — зашипів знайомий голос, і Азирафаїл проти волі посміхнувся. — Я знаю, що ти не спиш, засранцю.
От лайнюк. Азирафаїл його так любив.
— Ні, Кроулі, я сплю, і дуже міцно.
— Янголе.
Вищеназваний янгол не стримав сміху, коли змій протиснувся до його намету, шиплячи щось дуже дурне, але виключно лайливе. А потім оглянув його уважніше і важко ковтнув: той був у нічній сорочці, з яскравою хустиною величезних розмірів на плечах. Розпущене волосся – нарешті знову руде, бо навіть демон не настільки дурний, щоб бігати по батьківщині інквізиції з полум'яним гніздом на голові – знову звивалось хвилями, а яскраво-жовті очі хитро виблискували під світлом єдиної свічки (нехай і неприродно яскравої).
— Серйозно? Не міг утворити собі дуже зручний, але дуже простий лежак? — пирхнув Кроулі, оглядаючись навколо.
Азирафаїл теж озирнувся. В цілому, простір навколо був порожнім, як у звичайного намета, але товстий м'який матрас та купа подушок викликали деякий дисонанс. Особливо враховуючи, що у сумці ангела їх не було навіть видно.
— В мене є стандарти.
Кроулі знову пирхнув. А потім скинув чоботи та ковзнув на імпровізоване ліжко, позіхаючи при цьому.
— Кроулі!
— Заспокойся, я піду до світанку. А навіть якщо ні, хто мені що скаже? — ліниво помахав рукою демон, вмощуючись зручніше. — Я не з їхньої родини, та й честь в мене доволі сумнівна, то яка різниця?
Ну яке ж чудернацьке створіння, в ім'я Всевишньої. Але ж гарне. Азирафаїл любив гарне.
Довга нічна сорочка Кроулі не була зав'язана біля горловини, він знову, спеціально чи ні, зображав собою чисту спокусу, розтягнувшись ось так у ліжку Азирафаїла фактично голяка. Янголу було чудово видно згин ключиці, ту спокусливу ямку між ними, а ще виднілись акуратні груди. Дуже вишукані, між іншим; Азирафаїл вже не вперше за останні кілька днів зловив себе на думці про тіло Кроулі загалом та про деякі вигини конкретно. Хотілось лягти так, щоб бути між цими довгими ногами, щоб можна було обійняти та притиснути до себе, відчуваючи збите серцебиття – Кроулі був Занепалим, його серце ніколи не билось рівно, весь час то сповільнюючись, то пришвидшуючись, і не завжди вчасно.
Але воно билось. І кров його бігла стрімко, схожа кольором (та й смаком) на найкраще в світі вино. Особливо коли проливалась спокусливими краплями на тонких вустах після особливо пристрасних цілунків.
У них були дивні відносини, але вони були один одного.
— Ти дивишся. Чому ти дивишся.
— Насолоджуюсь, люба.
— Ти ж знаєш, що можеш продовжувати звати мене "ним"? — зморщив носа Кроулі. — Особливо якщо тобі зручніше. Мені різниці немає.
— Я не хочу заплутатись у розмові з кимось, серденько.
— І все ж, чому ти дивишся?
Чому ти не лягаєш поруч
Я знаю, що ти волієш не спати, але сподівався на твої обійми
Ти не хочеш мене тут зараз?
Азирафаїл бачив багато підтекстів у цьому одному питанні, але на жодне не відповів. Просто мовчки влігся поруч, нарешті відклавши новенький молитовник, куплений в попередньому місті та задмухнувши свічу. Тіло поруч розслабилось і притислось ближче.
Сам янгол був трохи більш вдягнений, ніж Кроулі, залишаючись у тонких нижніх штанях та сорочці, але що варті тонкі слої тканин для пекельного жару? Іронія долі; старий змій так часто мерз, але залишався при цьому гарячим, ніби тільки що виповз із вогню Пекла. Ніякої ковдри не треба було.
Але, схоже, сьогодні був один з тих випадків, коли демон потребував додаткового тепла: він притиснувся ще ближче, ледь помітно здригаючись всім тілом, кістляві пальці трохи судомно стиснули сорочку Азирафаїла, а соски відчувались затверділими камінчиками.
Азирафаїл мав би відчути сором, що думав про це зараз, обіймаючи мерзнучого друга, але йому дуже сильно хотілося відчути ці камінчики у себе в роті. Лизнути спочатку на пробу, кінчиком язика, а потім обхопити по черзі губами та посмоктати, як найсолодшу цукерку. Жіноче тіло було джерелом життя, жіночі груди дарували першу їжу, то чи гріховно було бажати цієї насолоди? Хотіти припасти туди, як до однієї з святинь, поклонятися всім собою.
О, Всевишня.
— Про що б ти там не думав, Янголе, я відчуваю твоє бажання язиком, — зашипіли з-під боку, потім завошкались, і от раптом на Азирафаїла дивляться ледь помітно палаючі у темряві жовті очі, прорізані тонкими щілинами зіниць. Ось чого йому не вистачало; Кроулі не хотів носити окуляри під час виконання цього завдання, але робив все, щоб не привертати уваги до очей. Поки що виходило. — І не тільки язиком, щоб ти знав.
І навмисне потерся животом о твердість Азирафаїла.
Лайнюк.
— Я думав про твою корпорацію. І про тебе.
— Боюся навіть запитати, які саме думки призвели до такого результату.
— А ще думав, що бажання припасти до джерела первинного нектару не повинно бути гріховним, якщо це схоже на поклоніння та служіння, ніж на просту жадобу.
Жовті очі здивовано мигнули. Азирафаїл, поки не почав спілкуватися з Кроулі, навіть не знав, що очі можуть так чітко виражати емоції. Можливо це було справжньою причиною, чому демон носив окуляри.
— Ти про мої цицьки думав, чи що?
— Ну, так.
— Збоченець.
— Неправда! Я просто хотів...
— Спробувати, так. Янголе, ми не перше століття знайомі, — пирхнув Кроулі, — І не перше століття маємо один одного. Ти знаєш, які на смак мої груди, запевняю тебе, що це те саме.
Це не те саме, хотів заперечити Азирафаїл. Це інше. Це інше.
Але потреби в цьому не було. Кроулі розумів його з напів-слова, тож зараз просто знову пирхнув та влігся на спину.
— Ти можеш спробувати, але запевняю, що результат тебе розчарує.
Та й нехай.
Азирафаїл швидко пересунувся, нарешті опиняючись між довгими ногами Кроулі і одразу цілуючи зігнуте коліно. Він підняв край сорочки рукою, ведучи по тонкій шкірі вгору, підіймаючи трохи та вкладаючи одну ногу на себе. Кроулі любив роздягати їх одним клацанням пальців, але цього разу дозволив Азирафаїлу оголити себе, навіть припіднявся на руках, допомагаючи стягнути з нього нічну сорочку. Чомусь цей момент завжди робив близькість інтимнішою, коли ти тягнешся до чужої шкіри вручну, а не способом Кроулі. Демон, здається, був тієї ж думки, бо на щоках у нього спалахнув легкий рум'янець, помітний навіть у темряві.
Ну, ні. Азирафаїл хотів все бачити. Роздратовано махнувши рукою, він запалив маленький вогник світла недалеко від них, якраз ідеальний, щоб вони могли бачити одне одного, але ніхто не міг бачити їх тіней ззовні.
Рум'янець Кроулі у цьому тьмяному світлі був ще яскравішим, і Азирафаїл задоволено посміхнувся. Так набагато краще.
Трохи подумавши, він відпустив край сорочки.
— Що, вже передумав? — пирхнув Кроулі.
— Аж ніяк, серденько. Просто не хочу поспішати, — посміхнувся у відповідь Азирафаїл.
І накрив один з горбків рукою, обережно стискаючи пальцями. Кроулі важко видихнув; він не був особливо чутливим тут, але в жіночому тілі... Ну, в них було небагато близькості у такому вигляді. Але навіть Азирафаїл знав, що жіночі частини працюють трохи по іншому.
Тож, трохи задумливо погладжуючи твердий сосок пальцем крізь сорочку, Азирафаїл подумки складав план подальших дій. Якщо вже вдалось отримати до рук такий скарб, гріхом буде не скористатися можливістю.
Задумливо промугикавши собі під ніс, янгол накрив вільною рукою другий горбок, на цей раз навіть не стискаючи, а одразу дряпаючи нігтем твердий від холоду сосок. У Азирафаїла були гарячі руки, в порівнянні з жилавим тілом демона вони іноді здавались величезними. І зі сторони янгола це виглядало неймовірно, коли він тер подушечками великих пальців обидва соски, а Кроулі з усіх сил робив вигляд, що його це ніяк не зачіпає.
(Азирафаїл не міг цього знати, але Кроулі в це момент не знав, куди себе діти: ось такі пестощі через грубу тканину змушували його тіло здригатися. Він не зміг би кінчити лише від цього, але відчував, що починає бажати більшого – кожне тертя, кожен натиск нігтя змушував його відчувати маленькі постріли збудження, які ніби йшли від рук янгола прямо до його дуже демонічної кицьки, змушуючи його стискатись. Кроулі вже відчував, як починає намокати, і, знаючи завзяття, з яким Азирафаїл любив доводити його до оргазмів, він підозрював, що зіпсує ліжко янгола до ранку)
(він був таким пропащим для цього янгола)
— Такі маленькі груди, моя люба. Ти могла зробити собі будь-яке тіло, але все одно вирішила залишитися собою. Я так люблю це в тобі, — закохано говорив Азирафаїл, раптом стиснувши лівий сосок між пальцями. Кроулі під ним здригнувся всім тілом, не очікуючи цього. — Ось так, серденько. Мій любий хлопче, ти вже здригаєшся від таких простих пестощів, а я ще навіть не доторкнувся до твоєї шкіри. А в мене в планах сьогодні добряче попестити тебе, ти так заслуговуєш цього, красуня.
Демон під ним заскиглив; він закинув руки кудись за голову, беспомічно стискаючи простирадла, і тепер вже навіть не соромився своїх намагань притиснутись ближче до янгола.
— Мені так подобається, як ти робиш дива. З собою чи з кимось, ти ніби сплітаєш нитки долі у щось неймовірне, — продовжував вести Азирафаїл. Схилившись ближче, він трохи дме на правий сосок. — Я міг би посмоктати тебе прямо так, через тканину, але ж це буде не те, чи не так, люба? Набагато краще, якщо ми нарешті знімемо з тебе цей безлад.
І Кроулі мляво покивав, знову припіднімаючись. І Азирафаїл, нарешті стягнувши набридлу сорочку, нахилився ближче, майже цнотливо цілуючи тонкі губи. Кроулі заскиглив у відповідь, раптом обіймаючи його, поглиблюючи цілунок, притискаючись всім тілом... Спокусник, як є; чудово знає, що Азирафаїл завжди радий такій близькості з ним, коли вони обидва вільні від одягу та просто цілуються, лежачи в обіймах один одного, майже не рухаючись за ніч.
Але ні, у Азирафаїла нарешті був більш-менш чіткий план дій, тож з жалем відчепивши чужі руки зі своєї спини, він втішно цьомкнув Кроулі. Потім поцілував кінчик носа, залишив слід на лобі, на щоках, розцілував гострі вилиці, знову торкнувся губ...
— Янголе, — простогнав Кроулі, і Азирафаїл майже задихався, вдихаючи чужу любов.
— Я тут, мій любий. Я тут, — прошепотів він, на хвилину зупиняючись.
А потім, знову цьомкнувши коханця, сповз нижче, нарешті опиняючись біля його грудей.
ТІло Кроулі було гарячим, чи то через Пекельне полум'я, чи то від збудження, чи то з обох причин. Азирафаїл провів руками по тонких боках, відчуваючи вічно стирчащі ребра (як же він мріяв одного разу нагодувати його вдосталь, позбавити цієї хворобливої худості) та знову трохи погладив обидва соски великими пальцями. Кроулі, здавалося, трохи заспокоївся, лежачи спокійно та дивлячись з-під напівопущених повік.
Упевнившись, що його добре бачать, Азирафаїл нахилився та обвів один з сосків кінчиком язика. Тіло під ним напружилось, але янголу було вже не до того, він нарешті отримав частування, про яке мріяв останні кілька днів, боячись навіть самому собі в цьому зізнатися. Тож не витрачаючи часу, він обхопив набряклу грудку губами, трохи стискаючи. І ось тут вже здивувався, бо Кроулі знову здригнувся, а варто було йому трохи посмоктати, як демон несподівано вигнувся назустріч, не стримавши короткого стогону. О. То он як.
Задоволений результатом, Азирафаїл зосередився на тілі любого друга. Він згадував музичні інструменти, які колись вчив, продовжуючи гладити руками худі бока, не відриваючись надовго від грудей. Яким було задоволенням нарешті смакувати Кроулі ось так; він продовжував стискати сосок губами, погладжуючи другий пальцями, смоктав то слабше, то сильніше, відпускав і дмухав, щоб потім знову обхопити губами, обвести язиком, відпустити, але полоскотати самий кінчик, і весь час міцно тримаючи чуже тіло, відчуваючи судомні здригання та чуючи збите дихання, що переривалось тихими стогонами.
Він міг би змусити його кричати.
Яка це була спокуслива думка.
Облизнувшись, він відклав її на пізніше. Його чекало частування у вигляді другого соска. Червоний та набряклий від постійних потирань, він так і просився до рота. Не бажаючи втрачати більше жодної хвилини, Азирафаїл ніжно обхопив його губами. О, якщо щось і могло розбити Кроулі вщент, то це ніжність. Він любив грубість та швидкий секс, але дійсно повільні пестощі? Це могло змусити його ридати в найкращі (та найгірші) дні. Тож не було жодних причин, чому б не підвести його зараз трохи блжче до краю.
— Блять, Янголе!
Посміхнувшись (наскільки міг), Азирафаїл задоволено стиснув губи.
— П-припини! Смокчеш мене так, ніби чекаєш отримати там молоко. Не буде цього, ах! Янголе!
Азирафаїл знав, що тіло занепалого не змогло б дати такої поживної рідини, навіть якби вони обидва дуже захотіли. Він і не чекав. Мати цю дивовижну істоту під собою, притискати до себе, мати можливість відчувати скажене серцебиття під губами – ось, чого він хотів більше.
І він це мав.
(чого, знову ж таки, не знали ні Азирафаїл, ні Кроулі, уяви останнього було майже достатньо, щоб зробити це, особливо в купі з бажанням догодити своєму янголу. Він просто цього не знав, тому й не міг зробити)
Кроулі під ним був у повному безладі, коли Азирафаїл нарешті підняв голову. Він бурмотів щось на дивній суміші латини та чогось дальносхідного, обличчя в нього було вкрите гарячним рум'янцем, а дихав він зовсім тяжко – Азирафаїл відчував, наскільки сильно збилось в нього серцебиття, ще коли цілував ніжну шкіру між грудьми миті тому.
Хм.
— Серденько, чи потрібно мені торкнутися тебе? Можливо, ти хочеш чогось конкретного? — ніжно посміхнувся Азирафаїл.
Ледь зібравши очі до купи, Кроулі подивився на нього майже ображено.
— Я навіть не знаю, люба, може, на цьому нам варто зупинитися? — продовжував Азирафаїл, тим не менш, погладжуючи чуже стегно рукою. — Я міг би лягти поруч та міцно обійняти тебе. Або ж... У тебе є інші ідеї?
— Виродок, — прошипіли знизу.
Янгол хихикнув.
— Або я можу притиснути тебе до ліжка, як ти любиш, та дати тобі свого члена. Я знаю, як тобі подобається наше єднання, — він дійсно нахилився ближче, цілуючи десь під щелепою, а потім дмухаючи у вушко. — Чи, може, мені варто скуштувати тебе знову? Але на цей раз трохи нижче? — майже промуркотів він.
З кожним його словом Кроулі ставав все червонішим, і під кінець вже просто намагався стиснути ноги разом, але Азирафаїл, ну, трохи заважав, якраз сидячи між ними. Сорочку на спині раптом стиснули, і на вухо йому прошепотіли напів-шипінням:
— І хто з нас двох спокусник, га, Янголе? Робиш такі пропозиції негідному демону. І знаєш, що я погоджусь. Я дуже сильно хочу відчути твій язик на своїй кицьці прямо зараз. А потім хочу, щоб ти дав мені щось, пальці, поки смокчеш мій клітор, чи свого довбаного великого члена, якщо все-таки надумаєш кінчити сьогодні, мені начхати. Але зараз? Твій рот, моя промежина. Зараз.
О, Всевишня.
Вони знову поцілувались, майже зле, а потім Азирафаїл опустився нижче, закидаючи ногу Кроулі собі на плече і знову стискаючи стегно.
Кроулі видав щось середнє між схлипуванням та криком, коли Азирафаїл нарешті розсунув його складки пальцями та обвів клітор язиком. Тонкі пальці майже одразу опинилися у його волоссі, і янгол, задоволено застогнавши, взявся за справу з усім можливим завзяттям. Було приємно знову смакувати Кроулі, нехай тепер ось так, п'ючи його сутність. Він був трохи солонуватий на смак, не сильно відрізняючись від себе-чоловіка, але був таким вологим, таким гарячим та приємним на дотик, що Азирафаїл не міг змусити себе відірватись.
Йому дійсно не так горіло власне задоволення. Слухати стогони Кроулі, відчувати, як він намагається притиснутись ближче – сьогодні цього було б достатньо.
Він знову трохи посмоктав Кроулі, на цей раз ніжніше, а пальцями не припиняв пестити його складки, трохи розводячи та дразнячи вхід кінчиками. Кроулі тут був зовсім мокрий, стискався, ніби намагаючись затягнути до себе, і на хвилинку Азирафаїл навіть задумався, а чи дійсно йому начхати на власний оргазм сьогодні. Хм, можливо, Кроулі пізніше дозволить просто ввійти до себе та залишитись так на деякий час? Вони робили так раніше, це теж було приємно.
Трохи задумливо поцілувавши набряклий клітор, він широко розсунув складки пальцями та припав губами до входу, обводячи його язиком. Пальці у волоссі стиснулись зовсім міцно, Кроулі майже закричав, лише в останню мить встигнувши взяти себе до рук; замість цього він видав якийсь протяжний, але настільки непристойний стогін, що у Азирафаїла на хвилинку очі закотились. Він дражнив вологий отвір, ніби намагався почерпнути язиком більше рідини, знову обвів краї, м'яко поцілував, щоб потім прикусити за стегно, зовсім близько до входу.
Кроулі все-таки закричав, коли Азирафаїл знову обхопив губами його клітор, одночасно з тим нарешті вставляючи палець у його отвір. І майже одразу додаючи другий, розкриваючи сильніше.
— Й-й-янголе! Ох, хто-небудь, нгх!.. Не витримаю, Янголе, я, я-а-ах!
Демон здригався всім тілом, він був так близько, Азирафаїл відчував, як пружні м'язи судомно стискаються на його пальцях. Тож він, як людина-з-планом, зігнув їх, знову стиснувши губами клітор.
Кроулі кінчив на його пальці з новим криком, так міцно стиснувши нещасні простирадла, що Азирафаїл почув десь віддалено їх репання, поки продовжував пити Кроулі, цілувати його чутливу вульву, заспокоююче погладжуючи дрижаще стегно.
— Ти молодець, мій любий, я так пишаюсь тобою. Чуєш мене, серденько? — завуркотів він, піднявшись нарешті після останнього цілунку (прямо на слід від укусу). Очі у Кроулі закотились, він ледь дихав і все бурмотів щось про "хитрих збуджених ангелів", які "так мучать нещасних демонів". — Ти чудово впорався: подарував мені такий розкішний бенкет, дозволив почути себе, чесно сказав, чого хочеш. Я дуже пишаюся тобою, мій найдорожчий змію.
І змій під ним раптом схлипнув та притиснувся до нього всім тілом, міцно обіймаючи. Азирафаїл, очистивши їх легким дивом, майже цнотливо поцілував Кроулі та накрив їх обох ковдрою, притискаючи демона до ліжка. Так, як той найбільше любив.
І слухаючи сонне бурмотіння під боком подумав, наскільки ж все Невимовно. Адже хто знав, що його якимось дивом занесе в Іспанію саме тоді, коли Кроулі був тут, та ще й у такому вигляді?
Невимовно.
Але безміри дивовижно та прекрасно. Як і демон у нього під боком.
— Надобраніч, Кроулі.
— Спробуй подрімати сьогодні, Янголе.