Work Text:
Прокинувшись від завивання вітру, Кірю відчув, як щось тепле обвивало його навколо торса, ніг.
Очі нещадно боліли, і він ледь міг продерти їх. Пам'ять наглухо відбила те, що відбувалося кілька днів тому, ніби він прокинувся після довготривалої п'янки. Проте горло не сушило, голова не боліла, хоча поряд хтось скрутився, уткнувшись носом йому у бік.
Цей хтось, звісно, мав чорне волосся, яке зараз було розтріпане, й чиї мускулисті руки обіймали Кірю навколо талії.
Він не пам'ятав, коли Маджіма отримав дозвіл на те, щоб спати із ним в обіймах.
Перший порив був відкинутися від шоку, розбудивши чоловіка, принагідно мимоволі вдаривши ліктем у ніс. Проте у Кірю раптово стислося серце, і йому стало шкода будити товариша.
Якесь дивне відчуття сентиментальності накотило на нього. Кірю пригадав усі ці моменти, коли він прокидався від жахіть, у яких раз за разом втрачав дорогих йому людей, а поруч нікого не виявлялося. Він ніколи не йшов до Харуки, адже не хотів псувати її й так поверхневий сон. Зрештою, він дорослий чоловік, який не повинен закидувати дитину своїми проблемами. Проте й прийти до когось, з диким страхом, збитим пульсом і мокрими очима він не міг. Він проводив ці ночі наодинці, нашорошеним мозком пережовуючи всеможливі варіанти смерті Нішікі, Юмі, Казами, Рейни, Шінджі... Він збивався із рахунку, пригадуючи список померлих.
І зараз, прокинувшись із другом під боком, він не відчував нічого. Не було неприємної, тягучої тривожності у грудях, його не трясло і не хотілося покалічити себе чимось важким, вирвати волосся, розчесати усі можливі шрами.
Він пригадав усі моменти, коли, відчуваючи цей страшний стан безсилля, він довіряв свою проблему у руки Маджіми. Кірю страшно було довіритися іншим людям, адже він відчував у собі певну силу, яка не була дана кожному, тому і не всі були б здатні надати рівноцінну допомогу. Тоді Маджіма був завжди рівним Кірю, і ревно виконував кожне його прохання, ніби у той момент на світі нічого іншого не могло існувати.
Чи багато у Кірю було людей, яким він може довіритися, і які у відповідь не відвернуться від нього?
В голову вдарило відчуття тепла і вдячності, які він прийняв з певною пересторогою.
Він не любив обіймів і будь-яких тілесних контактів, загалом був нетактильною людиною. Не тому, що ненавидів дотики, а скоріше через відчуття нерозуміння і певної порожнечі, що вони викликали.
Врешті-решт зараз це не здавалось йому неприємним, як і у дуже рідкісні моменти, коли він сам міг запропонувати людям подібну близькість, і так вже занадто для нього інтимну.
Але це ж його друг. Найближчий, який у нього є. Іноді, здавалося, що єдиний. Ніби світ весь тримався завдяки йому, коли Кірю ламався, мов бракована іграшка.
Йому не було дивно чи некомфортно від такої близької присутності іншого чоловіка. Це не здавалося чимось забороненим і не йшло проти правил Кірю.
Зрештою, він ніколи не міг зрозуміти, що саме відбувається між ними. Його оточення також вважало їх дружбу дивною. Часто вона була нищівною, але в цьому бракувало злоби, щоб назвати ворогуванням. Але водночас було розуміння без слів, постійна відданість і звичка знаходити один одного у найважчі моменти життя. Вони могли виразити свою прихильність як співчутливим мовчанням, так і стусанами під час чергової бійки.
Подивившись на них зі сторони, ніколи не зрозумієш, ким вони є один для одного. Кірю та Маджіма ніколи не з’ясовували це і між собою. Можливо, саме тому зараз хотілося відкинути будь-які рамки, ярлики, які можливо було навішати на них обох. Відрізати від себе сприйняття усього світу і прийняти цей спокій і безпеку поруч з іншою людиною.
Він невагомо поклав свою руку на плече Маджіми. Зрештою, це не робило його менш мужнім.
Він не боявся непорозуміння й огиди від Маджіми. Все-таки це був він, хто зараз обвив свої ноги навколо Кірю, ніби той змій, який вчепився у свою жертву, хоч і акуратно та беззлобно.
Маджіма був ніби іншою стороною одного клинка із Кірю, а життя – руків'я, яке направляє їх у сторону кожного можливого випробування. Їхні долі були сплетені намертво, й жодна подія не змогла їх зламати. Навіть якщо вони не бачитимуть один одного роками, чомусь існувала тверда впевненість, що рано чи пізно вони знову зустрінуться.
Кірю не знав, що чекатиме на них попереду, проте був впевнений, що зі своєї сторони буде знаходити Маджіму раз за разом, скільки б життя їх не розділяло.
Він втратив забагато, й чіплятися було тепер майже ні за що. Але ця особиста обіцянка додалася до причин рухатися далі.
В горлі пересохло чи то від спеки, яку спричинило тепло тіла Маджіми, чи від емоцій, які переповнили Кірю.
Він утупив погляд у стелю, шморгнув носом, якомога тихіше зітхнув. Прислухаючись до дощу, який щойно почався, він заплющив очі та спробував відкинути будь-які думки для того, аби заснути. Але невисловлені слова подяки зараз заполонили голову, відмовляючись покидати його.