Work Text:
Це був чудовий літній день. Навколо весело співали пташки, пахли квіти, шумів ліс. Маленька Лайзер сиділа над річкою і гірко плакала. Її сльозки, падаючи донизу, утворювали кола на воді, а водоспад поруч ніби підбадьорював її ридання. Над її головою літали метелики і бабки, поряд кумкали жаби, а перед нею плавали поодинокі рибки. Але вона не бачила нікого з них, бо солона вода в очах розмивала їй зір, а розпач затьмарював розум.
Несподівано хтось тихо підійшов до неї збоку і Лайзер відчула його присутність. Істота стояла проти сонця і Лайз не одразу змогла розгледіти її. Це була всього лиш маленька дівчинка, мабуть не більша за неї саму. Цікаво, що вона там забула, але Лайз не задумалась про це тоді, вона була зайнята власним горем.
– Чого ревеш? – спитало мале дитя.
– Я з-загубилася – заїкаючись відповіла маленька пані і ще більше залилась слізьми.
– Ну чого ти, не плач. Заспокойся. Поясни будь ласка.
Але Лайзер ще більше розривалась плачем від того, що нарешті зустріла когось.
Незнайома дівчинка незграбно намагалась витирати її сльози руками і видавала такий звук, схожий на шурхіт сухого гілля, яким зазвичай заспокоюють дітей. Скоро ридання вщухли.
– Як ти тут опинилась? – спитало дівча.
– Я гуляла з Джі та Юкі, але вони зовсім не звертали на мене уваги, і я пішла шукати квітку, про яку читала в книжці. Я не знайшла її і хотіла повернутись назад, але не змогла найти дороги.
– Що то за квітка, яку ти шукала?
– Вона жовтенька, має пухнасте листя і називається блекота. Моя бабуся писала, що вона магічна, і я зможу чаклувати якщо знайду її.
– Вперше чую про таке.
Тепер Лайзер могла краще роздивитись свою нову подругу. Вона мала довге синє волосся і дивні світлі очі.
– Ти голодна? – спитала вона.
– Так.
Дівчинка нахилилась до своєї торбинки і дістала звідти половину чорної хлібини. Вона розламала її навпіл і протягнула частину Лайзер.
Їй було трохи ніяково приймати такий подарунок і вона почервоніла, але взяла його. На смак хліб був досить добрим і Лайз наминала його за обидві щоки.
Незнайомка дивилась на неї і широко посміхалась і сама потроху їла. Вона поглянула навкруги і звернула увагу на воду. Дівчинка відщипнула шматочок хліба і кинула його у річку. До нього по одній почали підпливати маленькі рибки. Зелена, червона, жовта, у синю смужку, усіх кольорів веселки, вони їли ласий шматочок, а дівчата захоплено спостерігали. Ніколи ще вони не бачили такої краси. Лайз дивилась як зачарована і не вірила своїм очам. До цього вона ще не бачила настільки прекрасних істот. Вони виблискували на сонці у товщі прозорої води. Їх можна було порівняти з дорогоцінним камінням, але жоден камінь не вмів так спритно рухатись, ніби виконував містичний танець. Її захват не можна було передати словами.
Вони віддали рибкам увесь хліб, що мали і ще якийсь час сиділи в тихій задумі в оточенні кульбабок. Сонце вже почало хилитись до обрію.
Дівчинка встала, потягнулась і протягнула Лайз руку.
– Ходімо. Я виведу тебе з лісу.
Лайзер взяла її за руку і, обтрусившись, пішла з нею. Її все ще не відпускали думки про те, яке диво вона побачила. Якби вона могла колись передати на своїх малюнках таку красу, вона була б найщасливішою людиною в світі. Було б чудово мати цих чудових тварин поряд, можливо батьки дозволять їй.
Дерева почали рідшати і дівчата вийшли до узлісся. Захід сонця розфарбував небо в рожеві і золоті відтінки. Лайзер впізнала дорогу, якою прийшла.
– Я знаю це місце!
– Чудово! Тоді бувай!
Лайз секунду стояла в здивуванні. Вона згадала, що навіть не спитала ім’я своєї рятівниці! Вона обернулась, але дівчинки вже ніде не було видно. Лише ліс, що шепотів листям зі своїх тіней.
– Дякую… – сказала Лайзер і швидко попрямувала в бік дому.
Незабаром вона побачила свого брата Джі, який біг до неї з перекривленим від хвилювання обличчям на якому виднілось полегшення. Його окуляри смішно з'їхали набік.
– Слава богам! Ти в порядку?! Ми так переживали! Вибач, що не вслідкував! Ми з Юкі всюди тебе шукали! – казав він обіймаючи і нервово оглядаючи мене з усіх боків.
– Все добре, я загубилась, але мене врятувала мавка! Це була справжня магія! Ти не повіриш, що я бачила…