Chapter Text
Він штовхнув двері квартири і повільно видихнув. Нарешті вдома. Місяць підліткового табору - за цей час він встиг скучити навіть за братом.
Поки він розв'язував шнурки за своїх мартінсах, із кухні визирнула мама і мило усміхнулася:
- А, це ти, Чонгукі, - зраділа вона, обіймаючи його, - Я так скучила, без тебе тут було так порожньо.
Знаючи звичку Хосока запрошувати друзів кожного вечора, Чонгук сумнівався, що тут було прямо дуже порожньо. Та він вирішив не коментувати це вголос.
Миючи руки, глянув у дзеркало над раковиною. Він виглядав здавалося втомлено. Але, якщо придивитися уважніше, то можна було помітити біль десь на глибині великих чорних очей. Хлопець плеснув на обличчя холодної води і вимкнув світло.
- Чонгукі, любий! - почулося з кухні, - допоможи мені з обідом, будь ласка!
Кухня не змінилася за місяць його відсутності. Приємне жовте світло, запах маминої їжі - цей запах він розрізнить серед тисячі. Тут затишно. Тут він на своєму місці і в безпеці.
- Ну, розказуй, як табір?
Табір. Навряд вона захоче чути всі ті деталі. Як мінімум не зараз, до цього у них має бути ще одна, інша, розмова. І розмова із психологом також. Але гарних моментах пройтися можна.
- Я познайомився із одним дуже крутим хлопцем. Його звати Чімін і він танцюрист. Ох, мам, ти не бачила як він танцює, я тобі клянуся. Він геній.
Жінка усміхнулася, помішуючи страву.
- Накривай на всіх, - попросила вона, вимикаючи вогонь під каструлею. - А цей Чімін, він десь навчається?
- Так, - відповів хлопець, дістаючи чотири тарілки, - І ти не повіриш, у тому самому коледжі, що і наш Хосок, тільки на курс молодше, уявляєш?
Поважати і захоплюватися один одним - гра, у яку вони з Хосоком грали роками. Гра складна і проста водночас. Ти мав знати все, що відбувалося в житті іншого, підтримувати, підбадьорювати, навіть якщо ви це робите лише перед батьками.
Мама стисла губи в тонку лінію і прибрала четверту тарілку. Чонгук здивовано вигнув брови. Вона ж сказала на всіх, хіба ні?
- Щось сталося?
Рука жінки зависла, так і не торкнувшись дверей шафи із посудом. Пальці, що тримали тарілку, побіліли.
- У сенсі? - розвернула вона до сина свою усмішку.
- Ти ж сказала на всіх, чи не так?
- Так, - погодилася жінка.
Тарілка опинилася на стосі чистого посуду.
Чонгук уважно озирнувся кухнею. Нічого, на перший погляд, не змінилося, все було на своїх місцях. Але, якщо придивитися, то не було крикливо-яскравої чашки із смайликами. А на холодильнику поменшало фотографій. Дуже поменшало фотографій.
- Мам, де хьон?
Таким холодним мамин погляд не був ще ніколи.
- Він тобі не хьон.
Шаркання ніг по підлозі, прокурений кашель. На кухню зайшов тато.
- Привіт, синку, - привітався він, сідаючи за стіл.
Синку. Ніколи він його так не називав. "Чонгук" або "Малий". "Синку" був Хосок. Із своєю фальшивою сонячністю, привітністю і усмішкою. Усі його любили, звісно, хто б сумнівався. Та чим він заслужив на їх любов? Гм?
- Щось сталося? - чоловік глянув стурбовано на дружину. Вона стиснула губи лише сильніше, ставлячи каструлю на стіл.
- Чонгукі запитав про... - вона замовкла, не закінчивши.
Невже? Невже вони відкрили очі на справжню, холодну особистість брата? А що в лісі здохло, питається.
Тато гидливо скривився:
- Про того педіка?
Чонгук відчув, як усе всередині покрилося холодною кірочкою льоду.
Що?
- Він тобі ніхто, синку. Якщо у нього слюні на хуї течуть, хай додому не вертається, - мовив він із ненавістю, і додав крізь міцно стиснуті зуби, - Смердючий виродок.
- Він твій син, - нагадала мама, та, по правді, звучала вона не дуже впевнено.
- Він мені ніхто, - відрізав чоловік, вказуючи на неї палочкою. - Якби він був моїм єдиним сином, я б уже пожалкував, що одружився на тобі.
Жінка навіть не помітила останньої частини зауваження.
- Але ж у нас є Чонгукі! - проворкотіла вона і з любов'ю потріпала йому щоку.
- Так... а в чому саме була проблема? - наважився поцікавитися хлопець.
Він вирішив проігнорувати огиду, яку відчув від материнської руки.
Тато був надто злий, щоб говорити. Тож мама перейняла естафету:
- Десь на день третій, після того, як ти поїхав, він прийшов і каже "Мам, я хотів тобі сказати, що я"... От чорт, як він сказав?.. Ну, одним словом, що його... - вона зупинилася перед наступним словом, ніби вона була зла на нього особисто, - приваблюють як дівчата, так і...
Вона зітхнула, не договоривши.
- Так і хуї, - закінчив за неї чоловік.
- Бісексуал тобто? - поточнив хлопець.
Мати відмахнулася:
- Ваше покоління знає краще.
- Краще це покоління знає лише дурниці, - заперечив чоловік.
Дружина кинула на нього обурений погляд. Не при дітях, мовляв.
- І я йому, знаєш, сказала, що якщо він зустрічатиметься лише з дівчатами, то у мене проблеми із цим не буде, бо як же внуки, знаєш? А він такий "А дитячі будинки?".
- У дитячий будинок я б його відправив, але він уже, бачите, повнолітній, - чоловік перекривив когось. Можливо, соціального працівника.
- Але ж він міг і справді знайти якусь дівчинку і мати чудових діточок, - заперечила впів голоса мати, - Якщо в його житті не буде, ну, чоловіків, знаєш...
- Не. В моєму. Домі, - відрізав батько. - А кому відомо, може в нього на мене встає, м?
Жінка здригнулася.
- Побійся Бога, ти його родич! Це ж ненормально.
Чоловік вказав на неї паличками, між ними застрягла пружинка рамену:
- А любити мужиків нормально?
Дружина зітхнула:
- Твоя правда. Знаєш, що мені найбільше болить, Чонгукі?
Хлопець гмикнув, перевертаючи свою страву. Апетит зник, дарма, що він не їв із вчора.
- Що ми вже заплатили за його коледж до кінця навчання. Ми питали, чи можна відмінити оплату, а вони відповіли, що ні. Бо ми не маємо доступу до того трастового фонду, чи як воно там називається.
- Ви ж заплатите за мій також? - поцікавився хлопець, забуваючи про їжу на мить.
- Так, звісно - розцвіла вона усмішкою.
- Нам же потрібно підтримувати нашого єдиного синочка, - сказав їй у тон батько.
Чонгук повернув свою увагу їжі. Спробував як мінімум.
- А де він зараз? - поцікавився він за мить.
- Та фіг його знає, - буркнула мати, підводячись із порожньою тарілкою, - Він приходив із цим своїм другом, той що темноволосий такий...
- Емо, - буркнув батько, - Трахар його, мабуть.
- Намджун, чи що?
Господи тільки не це. Невже він зустрічається з Намджуном? Гукове серце неприємно занило.
- Він-він, - підтвердила мати. - Вони зібрали усі його речі, які він не забрав, коли втік тоді, відразу. Тоді змінив номер і ми про нього нічого не чули. Наче ми дзвонити збиралися, - пирхнула вона.
Вона збиралася. І дзвонила. Це було зрозуміло.
- Він пробухає всі свої гроші і повернеться на колінах до нас, - відрубав батько, також підводячись із-за столу. - Запам'ятайте мої слова.
- Сміливо із його боку вважати, що ми приймемо його, - хмикнула перезирливо жінка.
- І я так думаю, - погодився із нею чоловік. Він поцілував її у щоку і вийшов із кухні.
Перш ніж мати обернулася і помітила нетронуту їжу, Чонгук поцікавився:
- Котра зараз година?
- Пів на третю, - відповіла жінка.
- Чорт, я геть забув! - схаменувся хлопець, перед тим, як його наждоженуть питання матері.
Як тільки двері його кімнати закрилися, він повільно сповз по них вниз.
Якби він зустрічався лише із дівчатами...
Плакати навіть сліз не було.
Але у нас є Чонгукі!..
Хлопець через силу підвівся і роззирнувся кімнатою. А немає у вас його, знаєте? Немає. Живіть тепер із цим. Чи не живіть. Все-одно.
Погляд впав на його шкільний рюкзак. Взяти мінімум. Паспорт. У чемодані. Чемодан в коридорі. Вдих як перед стрибком у воду.
Він поволі відкрив двері. Ті, на щастя, не скрипнули. У коридорі нікого не було. Світло із кухні, шум води і брязкіт посуду. Батьківський кабінет закритий. Пощастило.
Нам же потрібно підтримувати нашого єдиного синочка...
Чемодан був перенесений до кімнати.
Не. В моєму. Домі.
Добре.
Добре.
Не в твоєму так не в твоєму. Йому то яке діло.
Паспорт. Гаманець. Кинув його всередину, навіть не глянувши, що з грошей лишилося. Там мало бути мінімум 50 доларів і трохи ще в уонах, на якийсь час вистачить.
Спідня білизна, піжамка, дві футболки. Обидві чорні.
Хосок ненавидів чорний одяг. Будь-що, тільки не чорний. У всіх Чонгукових спогадах брат був яскравим, усміхненим і збіса сонячним. Таки сонячним, не фальшивим, як обгортка від карамельки, а як сама та карамель.
У носі защипало. Він підвів погляд до стелі і завмер на хвилю-другу. Допомогло.
На дворі припустив дощ. Двоє светрів, не ті, які подарувала мама, в жодному разі, а ті, що від Хосока. Хлопець завмер на мить, стискаючи матерію в руках. Теплі. Чому він їх ніколи не вдягав? Бо вони від брата. І той, мабуть, подарував їх лише тому що батьки змусили. Із ввічливості. А може і ні?..
Хто зна, подумав він, запихаючи об'ємний одяг до і так не великого рюкзака. Той, що йому позичив Чімін, тоді, того...
Зітхнув.
Жахливого вечора, він вдягне зараз. Щоб точно не забути.
Чімін. Чімін також варіант. Якщо не знайде Хосока.
Він тобі не хьон.
Та ну. Ви мені тепер розповідатимете кого мені любити? Ви?
А що як в нього на мене встає, м?
На тебе лише у Джефрі Даммера встане. І то, як пощастить. А ні, вибачаюся, ви ж, сер, не темношкірий. Ви старий, жовтий, прокурений смердючий виродок. Крізь зуби.
Паспорт. В портфелі. Гаманець. Також в портфелі. Ключі. Не потрібні йому ключі. Краще промокнути до нитки, підхопити туберкульоз і замерзнути десь під мостом на річці Хан, ніж "повернутися на колінах до нас", фігушки.
Телефон. Розряжений телефон лежав на столі, бо він його з собою не брав. У таборі телефони були заборонені. Може, Хосок йому щось писав? Попереджав? Але Хосок же нічого не знає про його орієнтацію. Єдине, що той знає, що він, Чонгук, завжди хотів бути кращим сином.
О Господи, рятуйте.
Зарядка. Зарядка лежала за ліжком. Він запхнув її до портфеля.
Озирнувся кімнатою. Знав, що востаннє. Чи є ще щось важливе? Щось, що він не може залишити на поталу пилу, мішкам сміття і батьківським прокльонам?
Диск "Do You Hear Me". На саму глибину, під паспортом. Його він втратити не міг. Ніколи, нізащо. Будь-що, тільки не Лі Джі-Йон.
Малюнки. Намалює нові.
Книжки. Останню частину манги, яку не дочитану перед табором запхнув під спину. Усі інші - не важливо. Не важливо, що він колекціонував роками. Не важливо, що вони іноді були єдиним маяком. Купить нові. Колись. Якось. Якщо пощастить вижити.
Вимкнути світло і закрити двері. Так, щоб ніхто не почув. Не помітив. Це їх не стосується.
...про єдиного синочка...
Накинути курточку, зав'язати шнурки.
- Ти куди?
Мама.
Я ж навіть не вмію брехати.
- Ми з Мінґю домовилися зустрітися, а в мене як з голови вилетіло. Вибач, мушу бігти. Бувай!
Добре, іноді я вмію брехати.
Мінґю, до речі, теж варіант.
Грюкнути дверима, сходами вниз, на вулицю, до свіжого повітря.
Дощ. Мда, про парасольку ти не подумав. Дурень.
Все-одно.
Він ішов швидко, мало не біг. Нічого не бачив, вода застилала очі. Головне не плакати. Головне не плакати, тримайся, Чонгук. Це не так погано, це не страшно, це нічого. Дрібниці. Ти дорослий, ти впораєшся, підбадьорював він сам себе.
...але він вже, бачите, повнолітній
Чонгук не був повнолітній. Чонгукові було шістнадцять, сімнадцять за два тижні. У Чонгука ще один шкільний рік попереду. Ще їжа в шкільній їдальні, плітки про тупорилих вчителів, прогуляні уроки і тисячі усмішок. Тільки вперше пережите перше кохання, перші відносини, перша зрада.
Чому усе в один тиждень? Чому не можна було пізніше?...
Точно, школа. Він же не взяв жодних підручників. І як тепер?
Дурень. Дурень. Дурень.
Не. В моєму. Домі.
Добре, ваш вибір. Померти на самоті - ваша доля і ваша ж воля. Як хочете.
А хто мені стакан воли піднесе?
Та кому відомо. Хтось. Медсестра у будинку для пристарілих. Павук із-за дивану. Ваше зарозуміле альтер его. Але не він. І не хьон.
Він тобі не хьон.
Курточка промокла до нитки, волосся погрожувало саме стати водою і зникнути десь між лабіринтів каналізацій, випалений блонд не покращував його надійність, але він не зупинявся, не міг. Ішов, нахмуривши брови, аби хоч щось бачити.
Краще не ставало.
Думки, думки, думки. Про все і ні про що. Де ночувати сьогодні. Як зарядити телефон. Хто міг би допомогти вийти на Хосока. Невже Намджун справді його хлопець. І коли припинеться цей сраний дощ.
Міг допомогти той же Намджун, якби він не посцикував запитати його номер. А посцикував же, а. Та навіть якби він мав його номер, то нічим це не допомогло б. По факту мертвий телефон лежав на дні рюкзака поряд із зарядкою, паспортом і альбомом IU. І його ще потрібно було зарядити. Десь. Тоді він зможе подзвонити Мінґю. Чи Чіміну. Чи кому-небудь, не важливо.
Батьки хвилюватимуться. Чорт. Треба буде номер змінити. І, він уривчасто зітхнув, пояснити причину втечі. Вона буде більш ніж достатньою. Головне, потім уникнути їх гніву і не наражати себе на небезпеку.
Не наражати себе на небезпеку. А то ти за цим правилом живеш, Чонгук, ага. Озирнися, весь минулий місяць лише це і підтверджує.
О так, емоційно закопати себе ще більше - лише цього не вистачало.
У грудях кололо від швидкої ходи і збитого дихання. Те це не так хвилювало.
Треба знайти Хосока. Він підкаже, як бути далі. Хосока всі любили. За сміх, жарти, сонячний характер. Але ж і сонце не може світити вічно. Іноді воно заходить за обрій, набирається сил і усміхається кожного ранку на сході. Хосок теж заходив за обрій. При ньому, при Чонгуку. Брат був із ним чесним. Навіть якщо ця чесність полягала у втомленій тиші. А він того не цінував, не бачив.
Ох, наскільки інакше було б усе, якби він дозволив собі побачити його як людину, живу людину, таку як він сам, із мінусами і плюсами, а не як "Бери приклад із Хосока, ну що ти тупиш, невже так складно бути як він? Наслідуй його."
Наслідував. Ну і? Що скажете?
Не. В моєму. Домі.
А все-одно що. Абсолютно однаково.
Більше ігнорувати він це не міг. Дощ промочив курточку настільки, що краплі води стікали до кишені і збігали вниз по пальцях. Чонгук відчув, як розмокають старі чеки. Він зараз і сам розмокне, якщо до цього не замерзне в худеньку бурульку. Що, насправді, було збіса вірогідно, враховуючи те, що зуб на зуб уже не попадав.
Хлопець зупинився. Серце калатало, дихання не хотіло заспокоюватися, ніби він пробіг марафон.
Хаха, особливо смішно, що перший марафон закінчився словами "Ми перемогли". А яка тут перемога?
Він приставив руку до чола і озирнувся геть незнайомим перехрестям.
Ммм, а допомогло то як...
По інший бік вулиці у світлі матових ліхтариків стояло затишне і, схоже, нове кафе. Три фіолетові неонові літери весело підморгували до перехожих, запрошуючи до середини.
~~~
- Ось, і ось цей от друг Джуна відкрив кафе, - продовжував свою розповідь старший із повним ротом вечері.
- Які цікаві друзі у того твого Намджуна, - підморгнув батько.
Хлопець закотив очі:
- Так, звісно ти все переведеш в гроші.
- Але гроші гарна мірка, Хосокі, - зазначила мати, підсипаючи старшому синові бульйону.
- Так що з тим кафе? - поцікавився із ввічливості Чонгук і сам потягнувся за добавкою.
Насправді йому було цікаво. Хосок завжди цікаво розповідав. Але фіг він це визнає.
- Ось, і він назвав його "Welcome With Heart", це означає "Ласкаво просимо із серцем", звучить красиво, так?
Судячи із бісиків у карамельних очах, зараз буде якийсь поворот сюжету.
- Ну?
- Але насправді це не оригінальна назва.
- А яка оригінальна? - поцікавився глава сімейства.
- Абревіатура цієї назви "Дабл'ю-дабл'ю-ейч", що оригінально означало "Worldwide Handsome".
Чонгук пирхнув.
Сильно, нічого не скажеш.
- Що це означає? - здивувалася мати.
- Красивий у всьому світі, - переклав молодший. Хай яким чудовим Хосок не був, Чонгук завжди був краще нього в англійській.
- І саме так він себе називає, - закінчив свою розповідь старший.
- Ніхуя собі нарцис, - буркнув батько і повернувся до вечері.
~~~
Ми перемогли.
Кафе зустріло тихою музикою і гомоном відвідувачів. Хлопець полегшено зітхнув - як-не-як, приємно знову відчути тепло. Було явно холодно як на серпень. Він обтрусився на вході і озирнувся приміщенням.
Воно було несподівано просторим. Із високої стелі, що тонула десь у власній темряві, звисали лампи, під кожною із них стояв стіл. Усі столи були абсолютно різної форми - круглі, овальні, прямокутні. Їх поєднувала лише висота і шоколадно-коричнева деревина. А от стільчики біля них не поєднувало нічого. Ті були плетеними із лози, вив'язаними із товстих ниток на металевому каркасі, витесані з дерева, м'які диванчики і гнуті металеві із м'якими подушками на них.
За прилавком працювали двоє, дівчина небаченої краси і низенький милий хлопчина, ще двоє ходили між столів, обслуговували клієнтів. За касою виднілися білі подвійні двері, що, мабуть, вели на кухню. І ще одні, "staff only".
Почекавши, поки хоч якась вода стече на килимок, Гук підійшов до найближчого столика. Той був розрахований на двох відвідувачів і вбудований у підвіконня, що створювало ілюзію затишку і особистого простору. Але, якщо бути чесним, то усе кафе було затишним, тож невеличка виїмка у стіні не робила великої різниці.
Хлопець скинув курточку і взявся діставати найважливіші речі. Паспорт трохи намок. Але це не було критично. Альбом...
Він затамував подих, тремтячими руками дістаючи цінну річ. Альбом був сухісіньким. Чонгук відчув як із душі впав камінь. Мобільник, також сухий, опинився на столі поряд із іншими знахідками, хоч від нього не було абсолютно ніякої допомоги. Хлопець озирнувся приміщенням - розеток не було ніде. Телефон потребував їжі. Як і він сам.
Шлунок вимогливо забурчав, вимагаючи себе наповнити. Нетронутий мамин обід нагадав про себе, але від однієї думки про батьків його живіт не добре скрутило. Треба щось замовити.
Гук відкрив гаманець. Йому усміхнулися дві 50 доларові купюри, але від них допомоги не були жодної. Хлопець відкрив відділ із монетами і висипав собі вміст на долоню. Порахував.
2 тисячі.
Уся радість лопнула, як мильна бульбашка. За це навіть кави не купиш.
Відкрив меню на сторінці із гарячими напоями.
АМЕРИКАНО - 3200
ЕСПРЕССО - 3000
КАПУЧИНО - 3600
ЛАТЕ МАКІАТО - 4000
Чонгук труснув гаманцем. На дні щось металево брязнуло. Тремтячими пальцями він пірнув на дно кишеньки. Металевий значок у формі цифри 7. Хосок подарував на сьомий день народження. Вони тоді ще були просто братами, які любили один одного, такими, як вони були. Останній подарунок від хьона, який він цінував.
І 50 центів. І жодного уона.
В очах запекло, як від цибулі. Хлопець відвернувся до вікна, стараючись вгамувати весь той фізичний і душевний біль. За вікном періщив дощ.
Невже немає нічого за 2 тисячі чи менше?
ЧАЙ - 2000
м'ятний/ромашковий/трав'яний/зелений/чорний/фруктовий/сезонний
Десь у грудях тріснула кора, із неї проклюнувся паросток надії.
- Доброго дня, ви вже визначились? - почувся збоку приємний м'який голос. Він підвів очі. Йому ямочками усміхався хлопець приблизно його віку із веселими темними кучерями. Гук мимоволі усміхнувся у відповідь.
- Так, я візьму чашку... - він на мить розгубився, - якогось чаю...
Кулькова ручка офіціанта зависла над записником.
- Я можу порадити сезонний.
- Який це? - поцікавився хлопець, прикриваючи меню.
Офіціант ледве помітно закотив очі:
- Ох, через ці дощі наш директор закупив "зігріваючого" чаю, - брюнет зобразив пальцями лапки. - І це виявився the most Christmas чай evah.
Чонгук здивовано вигнув брови.
- Але він реально смачний, - перебив сам себе хлопець. - Просто не дуже... сезонний.
Інший офіціант, що проходив повз, закотив очі.
- Ти кажеш це так, ніби думаєш, що ми його не зможемо розпродати, - відзначив він. Він був трохи вищий, мав ледве помітний китайський акцент і по-круелівськи вибілине волосся. Офіціант Чонгука, що, схоже був австралійцем, скинув роздратовано руки:
- Hell yeah! Бо він різдвяний! Із усією повагою до хьона, це було не мудро!
Китаєць закотив очі, не піднімаючи погляд зі столу, який витирав.
- І він реально припадатиме пилом на складі, I can fucking bet! - не здавався брюнет.
- Не припадатиме, - заперечив, усміхаючись куточками губ, інший, - бо ти його сам як не в себе п'єш.
Хлопець обурено почервонів і набрав у груди повітря.
- Джексон, знаєш!..
- Бла-бла, нічого не чую! - перебив його Круела, якого, схоже, звали Джексоном, стовхаючи ногою двері на кухню. Ті двічі гойднулися і закрилися за його спиною. Парочка за прилавком переглянулися і одночасно закотили очі.
Чонгук закусив губу, аби не розсміятися. Судячи із реакції хлопця і дівчини, подібне відбувалося часто. Його офіціант різко і дещо обурено видихнув.
- То що? - поцікавився він.
- Так, давайте його, - погодився хлопець, відкладаючи книжечку вбік. Брюнет записав щось у своєму блокноті і, підвівши знову очі, запитав:
- Ви зараз заплатити чи пізніше?
Так наче він щось дозамовлятиме.
- Так, давайте зараз.
- Це буде 2 тисячі 100 уон.
Чонгукові очі різко метнулися вгору, до чужих, іскристо-веселих.
- У сенсі? - розгубився хлопець. - Тут же вказано... лише 2.
- А, так, - схаменувся офіціант. - Це за роботу посудомийки. А у меню вказана лише ціна за все інше, що входить у приготування.
Він замовк і мило усміхнувся. На такого і злитись не можна.
Чонгук опустив погляд на купку монет на столі.
Може пошукати в портфелі? Але ж там точно нічого немає. Він вичистив і витрусив із нього все після початку канікул, ні пилинки не лишив.
І що тепер робити?
- Знаєте, я тоді не замовлятиму нічого, - він відчув, як зрадливо зірвався його голос. - У мене просто...
Не встиг він договорити, хлопець просто згріб усі гроші зі столу в долоню і, знову усміхнувшись, кинув вже через плече:
- Почекай дві хвилинки.
Чонгук провів його розгубленим поглядом до прилавку. Офіціант у свою чергу передав монетки дівчині за касовим апаратом і щось сказав, кивнувши у бік місця, де сидів Чонгук зі своєю втомою, мокрою курточкою і розряженим телефоном.
Зараз вона обуриться, що її колега обкрадає їх заклад і не дотримується правил.
На його здивування, та просто кивнула і розвернулася до кавомашини. Той австралієць у свою чергу усміхнувся йому ще раз і пішов обслуговувати наступних клієнтів.
Невже йому просто так зійде це з рук? Ніякої догани, ніякого штрафу?
Перш ніж він встиг розвинути думку, дівчина поставила паруючу чашку на тарілочку і, кладучи поряд чайну ложку, два пакетики цукру і ще щось темно-коричневе, гукнула:
- Кріс, це куди?
Офіціант із сонячною усмішкою на ім'я Крісом гукнув у відповідь:
- Справа біля входу!
Поки темноволоса дівчина легкими кроками перетинала відстань до його столика, Чогнук відчував, як його серце падає все глибше і глибше. Зараз доведеться все пояснювати. А що він може пояснити? Що втік з дому, у поспіху навіть не глянувши, скільки в нього лишилося і навіть не пообідавши? Що він не хотів їх обкрадати? І що якщо вона викличе поліцію, то в нього хоч буде місце для ночівлі?
- Ну ось, - мовила вона глибоким красивим голосом, коли дно тарілки торкнулося дерев'яної поверхні столу, - смачного. Тільки обережно, воно дуже гаряче, - попередила вона, перлинно усмінувшись.
- Але ж я не доплатив! - розгубився хлопець.
Дівчина знову усміхнулася:
- Навіть не починай, - заспокоїла вона. - Ти намок, а цей чай дуже, - вона закотила очі, як і Кріс перед цим, - зігріваючий.
Чонгук глянув на паруючий напій перед собою. Чимось темно-коричневим виявилось шоколадне печево у формі серця. Від напою пахло чимось ледве пекучим, корицею, кардамоном і якимось цитрусовим.
Він глибоко зітхнув, відчуваючи, ніби з грудей зняли гігантську гирю.
- Дякую, - пробурмотів він, не наважуючись підвести погляд.
- Будь ласка, - дівчина, судячи по голосу, усміхнулася. - Тобі потрібна розетка?
Гук здивовано глянув на неї. Вона у відповідь кивнула на телефон із зарядником у ньому. Хлопець розгубився.
- Ну, я не...
- Скільки в тебе відсотків? - перебила його красуня.
Я все-таки не вмію брехати.
- Нуль.
Перш ніж він встиг її зупинити, дівчина забрала мобільник зі столу.
- Забереш у мене на касі, як ітимеш.
Він провів поглядом її спину і зітхнув. Сил про це все думати не було. Телефон зарядиться, він напише Мінґю або Чіміну. Скаже батькам, що переночує у когось із них, а пошуки Хосока відкладе на завтра. Ранок вечора мудріший.
Із першим ковтком він відчув наскільки ж він втомлений.
Під час подібної зливи хотілося лежати вдома і передивлятися вже всоте фільми Марвел, чи малювати під IU, а не сидіти у ще досі вологому одязі у не відомому районі міста і надіятися, що завтрашній день буде краще за попередні.
Звісно, поки що можна невинно вернутися додому, адже там хоча б тепло. Перш ніж ця думка навіть встигла сформулюватися, Чонгук її відкинув. Ніколи. Навіть якщо він загине в пошуках нового прихистку, він ніколи, нізащо не повернеться туди.
А любити мужиків по твоєму нормально?
Ой, яка різниця, ви мене і так не долюблювали.
Нам же треба підтримувати нашого єдиного синочка.
Вони оплатили коледж. І якщо в нього такий же трастовий фонд, як у хьона, вони не зможуть нічого зробити. Лишається надіятися на це.
Важко, дуже-дуже важко повірити в те, що єдина людина, якій тепер можна повністю довірити своє життя і абсолютно усе, це Хосок. Хосок, якого він уникав ось уже добрих десять років. Якого він ненавидів за те, що той був настільки людяним та ідеальним, що це здавалося фальшом. Його потрібно знайти. Навіть якщо він пошле за двері, варто спробувати.
Якщо не вийде, то поживе у когось із хлопців до кінця школи, там переїде до гуртожитку і... і якось воно буде.
А Хосок заслуговує бути щасливим. Із Намджуном. Вони один одного точно заслуговують.
Думки пливли і пливли. Відчувалося, ніби він спостерігає за цим потоком зі скелі. Спостерігає і нічого не робить, аби йому завадити, його змінити. На те не було ні сил ні бажання. До того ж, поки його телефон заряджається, він по суті без рук. І про щось зайве хвилюватися... просто не було сил.
Йому б виспатися. Після не дуже зручного польоту зі Штатів, прощання із табором і всього іншого, що сталося за день, хотілося лише розслабитися. Відчути нарешті себе у безпеці.
Хоча безпечніше ніж це кафе за останній місяць йому нічого не зустрічалося. І його воля - він би лишився тут на довго. Поки не загоються рани.
По відчуттях, правда, ті рани вже почали гнити. І без професійного психолога вони не заживуть.
А де я того психолога знайду? За які гроші світу?..
Ріка зазнала повороту і думки попливли кудись в іншому напрямку.
Чай закінчився. Кріс, що проходив повз, професійно підхопив брудний посуд. Правда, на його місце відразу опустилася глибока тарілка і в ніс вдарив гарячий аромат рамену. Поряд опустилася пара металевих палочок і ложка. Хлопець розгублено глянув на брюнета. Той із усмішкою пересмикнув плечима і розвернувся до Чонгука спиною.
- Зачекайте! - окликнув його хлопець, - Я ж не нічого не замовляв.
Офіціант його відверто проігнорував і зник за дверима кухні. Чонгук розгублено кліпнув.
Він точно переплутав щось, не інакше. Хлопець непевно підняв руку.
Із усією його інтровертністю, він не міг проігнорувати цю помилку. Не тому що він не зміг би оплатити, тобто, це також. Але це було б просто неправильно. Навіть якщо пар тепло лоскотав ніздрі і рот зрадливо наповнювався слиною.
До нього підійшов Джексон.
- Щось не так?
- Так, я нічого не замовляв, - пояснив хлопець. - Схоже ваш колега щось переплутав.
На Чонгукове здивування, офіціант впевнено похитав головою.
- Як? Але ж я!...
Джексон несподівано рішуче опустився на місце навпроти. Невеликий розмір столу не допомагав - офіціант опинився надто близько. Хлопець відчув, як у нього спітніли долоні.
- Значить слухай сюди, малий, - мовив він рішуче, нахиляючись вперед і спираючись ліктями на край стільниці. - Це для тебе замовив Крістофер, той, із ямочками.
Точно, в Кріса були ямочки.
- Я уявлення не маю, із чого він зробив подібні висновки, але він сказав, що тобі це, - він кивнув на паруючу миску, - зараз потрібно.
Цей Кріс був, на диво, правим. Але визнавати цього Чонгук не збирався.
- Добре, але...
- А ще! - перебив його офіціант, - Якщо ти викинеш цю порцію, то ти образиш Сокміна.
- Хто такий Сокмін? - розгубився хлопець. Ти гля, він знову нічого не зробив, а вже у всьому винен.
- Наш шеф, - пояснив Джексон, - і він абсолютне сонечко, тож якщо образиш його, про це дізнається Джіхун. А його треба боятися більше ніж Джіна-хьона.
Сокмін? Джіхун? Джін-хьон? Хто всі ці люди?!
Стоп.
Джін-хьон?
~~~
- Ти куди? - поцікавився дещо байдуже Чонгук.
Він згадав, що свого часу заникав на кухні баночку бананового молока і це стало ідеальним виправданням для того, щоб зробити перерву у домашніх завданнях. Перетинаючи коридор, він натнувся на брата, що зашнуровував свої рожеві конверси в наліпках і бісеринках.
- Я гуляти із Джуном і Джіном-хьоном.
Чонгук покосився на кухню - мама мила посуд. Вона точно чує їх розмову. Чудовий шанс розпитати більше. Інакше не питав би. Гордість і все таке...
- Хто такий Джін-хьон?
- А, він, - Хосок усміхнувся своєю серцеподібною усмішкою, підхоплюючи скейтборд. Перш ніж відповісти, він покосився на привідкриті двері кухні, із яких чувся брязкіт посуду і спів квітневих пташок у відкрите вікно. - Джін-хьон - він, так сказати, друг Джуна, - на слові "друг" він багатозначно підморгнув. - До вечора!
Двері за ним грюкнули. Тоді ще п'ятнадцятирічний Чонгук провів його здивованим поглядом і роздратовано зітхнув. Як він іде, то "Я така рада, що ти маєш друзів", а як Чонгук, то "Зайнятись тобі нічим чи що?".
- Куди він пішов? - поцікавилася матір, коли він зайшов на кухню.
- Не знаю, - пересмикнув плечима хлопець, - кудись.
- Ну, я рада, що він щасливий, - мовила вона з усмішкою.
Чонгукові він образи звело живота, але він це проігнорував.
Звик.
~~~
- Зачекайте, яке повне ім'я цього... Джіна-хьона? - Чонгук вперше впевнено глянув в очі офіціантові. Той примружив хитрі іскорки в них, що несподівано стали серйозними:
- Нащо тобі це?
Хлопець опустив погляд.
- У мене таке відчуття, що я можу його знати, - пояснив він, - А якщо це той Джін, про якого я думаю, він може мені допомогти.
Старший примружився ще більше:
- Із чим?
- Особисте, - відповів ухильно Чонгук.
- Ой, щось ти мутиш, малий, - протягнув офіціант. Перш ніж він встиг ще щось сказати, від прилавку почувся доволі високий чоловічий голос:
- Хьон, хто за тебе роботу робити буде?
Джексон глянув на джерело голосу і ним виявився той невисокий хлопчина. Офіціант зітхнув підводячись із-за столу.
- Це і є Джіхун, - сказав він Чонгукові, поправляючи чорний фартух. - Навіть не пробуй перейти йому дорогу, повір наслово.
Він зник десь між столиків, а Гук глянув на Джіхуна. На перший погляд милий, що такого? Чимось схожий на кота.
Ну, з іншого боку, його мама он теж на перший погляд мила. А як що, так "Він тобі не хьон".
Чонгук перевів погляд на миску. Теплі аромати приємно лоскотали ніздрі, але він так і не наважувався почати їсти. Не може бути, що цей Кріс буквально від доброго серця замовив йому поїсти. Навряд.
- Знаєш, як казала моя мама? - про вовка промовка. Хлопець глянув на кучерявого офіціанта, що із усмішкою прибирав із сусіднього столу. - Шоколад не виправить всіх проблем. Але ти спробуй поплакати із повним ротом.
Чонгук мимоволі розсміявся і знову глянув на страву перед собою.
- І до того ж, - докинув хлопець, забираючи останню тарілку, - на голодний шлунок у голову лізуть лише дурнуваті думки.
Він на мить завмер, дивлячись на хлопця. Той непевно усміхнувся у відповідь.
- Усе буде добре, - підморгнув Кріс.
- Дякую! - кинув йому у слід хлопець.
- Нема за що, - відгукнувся офіціант і додав, - У тебе мила усмішка.
Брови хлопця вискочили на чоло, застані зненацька. Кріс обернувся у дверях кухні і пересмикнув плечима:
- Just saying, - хмикнув він.
Двері двічі хитнулися і завмерли. Чонгук похитав головою і нарешті взявся за ложку.
Тепло від першого ковтка електричним струмом вдарило по кожній клітині організму, аж до кінчиків пальців і вляглося, мов тепла хвиля. Чонгук миттєво розслабився. Що ж, мама Кріса була явно права.
За вікном лопотів дощ. Повз вікна кафе проїжали машини, розбризкуючи темну мутну воду. Вона хвилями опадала на тротуар і відразу збігала назад, на дорогу, наче тікаючи від чогось. По мокрому асфальту іноді пробігали перехожі, ховаючись під капюшонами і парасольками.
Під навіс поряд із вікном забігло руде кошеня. Його хутро обліпило худі боки. Воно обтрусився, забризкуючи чисте скло і сіло вмиватися. Кінчик його хвостика дрібно тремтів від холоду і від цього у Чонгука стислося серце.
Між котами і собаками він завжди вибирав собак, але цього маленького хотілося обійняти, пригорнути. Чонгук перевів погляд у сторону закладу і натнувся на очі офіціантки. Вона поставила замовлення перед клієнтами і запитально йому кивнула.
- Кошеня, - пояснив Гук.
- Кошеня? - здивувалася вона і відразу обернулася до австралійця, що виходив із дверей "staff only" поряд із кухнею, вже без фартуха. - Кріс, ти зможеш про нього подбати?
- Про кого? - розгубився хлопець, підходячи ближче.
Чонгук вказав зворотнім кінчиком полички на вікно. Офіціант підійшов заінтриговано ближче і з його вуст вирвалося:
- Ох!
Він відразу розвернувся до дверей і перш ніж:
- А курточка?! - встигло зірватися із губ дівчини, він вже опинився на вулиці і за пару секунд він повернувся назад.
Кошеня тремтіло, але не пручалося. Із вуст Чонгука злетіло полегшене дихання, яке він не помітив як затримав. Кріс знову зник за білими дверима. Офіціантка повернулася до роботи.
Дощ і далі лопотів, а перехожі і далі бігли у своїх справах.
Цікаво, куди подався Хосок як тільки за ним захлопнулися двері? Теж блукав по місту чи відразу комусь подзвонив? Скоріше всього це був Намджун, із ним вони дуже близькі.
Що він мав на увазі із тим "друг"? Невже цей Джін-хьон його хлопець? Добре, що це не Хосок, але десь біля серця боляче стислося.
Він розумів, що у нього немає не те що причини, у нього немає права ревнувати. І тим більше, він говорив із ним максимум раза три. І коли вони з Хосоком запропонували йому піти разом із ними на боулінг, він відмовився. А міг би погодитися. І попросити обмінятися номерами. І зараз міг би набрати його, усе пояснити. Не освідчуючись, звісно. Так і вийшов би на Хосока.
А не погодився. І не попросив.
Ох, дурне ти, Чонгук, дурне. Може в тебе ще й шанс був.
Може, тоді б оцього всього в таборі не сталося. І може, тоді ніхто не розбивав би його серця.
Він зітхнув і відсунув від себе порожню миску. Ну, на сьогодні однією проблемою менше.
Раптом на місце навпроти хтось опустився і хлопець підняв очі. Кріс привітно усміхнувся. На його згорнутих руках лежав шарф, а із нього стирчали вушка і носик. Кошеня спало і голосно муркотіло, як маленький тракторець. Чонгук мимоволі усміхнувся.
- Милий, скажи? - усміхнувся і собі австралієць, вказівним пальцем погладжуючи пухнасту голівку.
- Це він чи вона? - поцікавився хлопець. Зараз усе інше не мало такого вже і великого значення. Навіть у майже найгірший день життя можна знайти щось красиве і забути про інші клопоти.
Зрештою, правда. Кошеня було дуже милим.
- Він.
- І що ти з ним робитимеш?
Офіціант розцвів усмішкою:
- Віддам другові. Він давно хотів кота, але батьки не дозволяли.
- А тепер? - Чонгук схилив на бік голову.
- Вони домовилися, що він може завести його, якщо закінчить рік на відмінно. Він закінчив, потім зайняв перше місце на танцювальному конкурсі і вони такі, - Кріс байдуже повів носом, - "Роби що хочеш. Якщо ти з'явишся вдома із котом, ми тебе, звісно, не виженемо, кота також. Але він твоя відповідальність".
Чонгук гмикнув. Якби ж тільки його батьки так відреагували...
З іншого боку - на що відреагували? Він ж їм нічого не пояснив. Вони думають, що він з другом десь.
Кріс знову провів пальцями по котячій голові і продовжив з усмішкою:
- Але в нього немає грошей щоб купити одного, тому планував просто підібрати якогось прямо з вулиці. Тож ми з Джексоном-хьоном завеземо його після роботи.
- А я тебе не відволікаю? - схаменувся хлопець.- Від роботи, тобто.
Офіціант розсміявся:
- Ні, у мене закінчилася зміна. І до того ж, ти мене не відволікав. Ну, окрім що своєю усмішкою, - додав він і підморгнув.
Чонгук почервонів і опустив очі. Кріс розсміявся.
Джексон, що проходив повз, забрав брудний посуд.
- Перестань фліртувати, ми так клієнтів втратимо, - докорив він молодшому.
- Добре, мам, - закотив він очі. Джексон дав йому запотиличника і пішов у своїх справах.
Чонгук заздрісно провів його поглядом. Ось такі відносини він хотів мати із Хосоком. Ну, зараз точно. Так, дратувати, підштрикувати один одного, але з любов'ю. А не як перед цим.
- А цей твій друг не буде проти, якщо ви раптом з'явитеся із ним на порозі? - він кивнув на великі руді вуха, що витикалися із теплого шарфа.
Кріс усміхнувся і похитав головою. Він багато усміхався.
- Ні, він обожнює тварин. Якщо не складеться із танцювальною кар'єрою, то він планує стати ветеринаром.
Хлопець гмикнув. Його думки перебували зараз у дещо іншому місці, із іншим танцюристом.
- Я теж танцюю, - відзначив він.
- Оу, респект, - усміхнувся офіціант.
- Мій хьон також, - додав він дещо тихіше, відвівши погляд вбік.
- Чому таким тоном? - здивувався Кріс, відмітивши зміну. - Щось не так?
Чонгук поглянув на австралійця. Хотілося вивалити всі проблеми на стіл, почути якісь слова співчуття. Але що як Кріс відреагує як його батьки?
Але з іншого боку, у попередній момент слабкості він розповів усе людині, яка просто опинилася поряд. І ним був Чімін. В той момент вони із абсолютно незнайомців стали друзями. І щось підказувало йому, що ця дружба залишиться надовго.
Може, Кріс також якось допоможе?
- Я... його якраз шукаю, - почав він непевно.
- Твого хьона? - уточнив хлопець навпроти. Чонгук угукнув. - А... де він дівся? - поцікавився офіціант, забуваючи на мить гладити руду голівку.
- Поки як був у таборі, він втік з дому.
- Оу!
- Тобто, його вигнали батьки, - виправився він і знову опустив очі. Кріс якийсь час мовчав, збираючи пазли до купи.
- Окей, припустимо, - мовив врешті він.
- Але проблема в тому, що... - повів далі Чонгук, але затнувся.
Як же це пояснити?
Він вирішив почати з початку.
- Ми з ним не дуже ладили. Він був завжди "ідеальним старшим братом, якого люблять всі і якого ставлять на перше місце", - він окреслив пальцями лапки. - І коли... мама, - він на долю секунди затнувся, слово гірко загусло на язиці, - сказала, що, цитую, "Він мені не хьон", то я спершу зрадів.
- Чому? - щиро здивувався хлопець.
Гук повів плечем.
- Тепер я буду в пріоритеті, тепер мене так любитимуть. Але виявилося, що його вигнали через його бісексуальність.
- Are you kidding me, - видихнув шоковано Кріс.
- На жаль, ні, - зітхнув Чонгук, розглядаючи свої долоні. - Вона ще була на його стороні, бо типу "Якщо він зустріне гарну дівчинку, то в мене ще будуть внуки". І чисто теоретично в нього були шанси залишитися. Але тато вперся. А у мене таких шансів немає, - його голос вже перейшов на шепіт. - Бо я гей, - завершив він.
Тиша. На задньому плані грав джаз.
- Ам, вибач, що я це скажу, - озвався Чан, у Чонгука похололи пальці, - але це просто дорама якась.
Із його вуст зірвався сміх полегшення і він наважився глянути на офіціанта. Кріс не осуджував його, він просто був приголомшений.
- То тебе вигнали також?
- Ні, - похитав він головою. - Я сам втік. Батьки не знають і я не хочу, щоб знали. І тепер планую шукати його. Він єдиний із сім'ї хто зрозуміє.
- Ти йому дзвонив?
Чонгук знову похитав головою.
- Чому?
- По-перше, бо мама сказала, що він змінив номер і всіх нас заблокував, - пояснив він, - по-друге, бо я не брав свій телефон в табір і не встиг зарядити його перед втечею.
Кріс окинув поглядом стіл, шукаючи мертвий мобільник.
- Твоя колега його взяла, пообіцяла зарядити.
Офіціант запитально кивнув у бік прилавку, за яким дівчина виставляла на вітрину новий чізкейк. Чонгук кивнув.
- Це Джісу. Якщо вона пообіцяла зарядити його, вона його зарядить. На неї можеш покластися.
- А на кого не можна? - насмілився піджартувати хлопець.
- На Джексона.
Джексон, почувши своє ім'я, обернувся і примружив чорні очі. Молодший показав йому язика і повернув свою увагу назад Чонгукові.
- Тобі є куди піти сьогодні?
Він точно не вмів брехати.
- Я не знаю, може хтось із друзів пустить... - зітхнув хлопець.
Кріс якусь мить думав, поглядаючи у вікно. Там досі лив дощ.
- Я б пустив тебе до себе в гуртожиток, поки канікули, - мовив він врешті, - але директор мені шию скрутить.
- Ні, не варто...
- Треба знайти твого брата, - перебив його рішуче офіціант.
Чонгук в розпачі заглянув йому в очі. Його очі були добрі, глибокі, як море.
- Але як?
Австралієць в задумі почухав потилицю і поглянув у бік прилавку.
- Джіхун-хьон! - гукнув він врешті. Хлопчина, який сортув щось, обернувся.
Бути не може, що він старший за Кріса.
- Що?
- Як ти думаєш, Джін-хьон може допомогти в пошуках людини?
Продавець на мить замислився.
- Думаю так, - кивнув він зрештою. Перед тим, як повернутися до роботи, додав, - З його-то зв'язками.
Кріс знову повернувся до Чонгука, що сидів дещо не в своїй тарілці.
- Навіть якщо він не знайде твого брата, то допоможе із усім іншим. Зачекай тут, я його наберу.
Чонгук було відкрив рота, аби заперечити, але Кріс зупитив його жестом руки, майже як диригент.
Цікаво, він музикант?
- Навіть не починай.
Він підвівся із-за столу і за мить зник за дверима "staff only". Лишившись на самоті, Чонгук дістав не закінчену мангу.
За вікном тихо тарабанив дощ. Він іноді асиметрично перебивав ритм тихої музики, але це не мало великого значення. Тепле світло лампи підсвічувало сторінки, за вікном западали сутінки.
Мама Кріса була права. Із повним шлунком і в знову сухому одязі, який треба буде віддати Чіміну, цей світ не такий жахливий.
Світ.
Може, він і справді заслуговує на ще один шанс? Джісу дозволила зарядити телефон. Кріс замовив йому поїсти. Сокмін (його ж так звали?) приготував для нього. Усі, хто працюють тут, допомогли йому.
Десь тут, у Сеулі також є Мінґю, який завжди прийде на допомогу, дай лише знак. І Чімін, якого він знайшов у таборі, як діамант серед бруду.
І десь є Хосок, якого він може навіть знайде.
І Намджун.
Який просто Намджун.
Від згадки про свого краша Чонгук мимоволі усміхнувся.
Все ж таки, не все настільки погано. Він підібгав коліно до грудей і знову поринув у сюжет.
За вікнами вже споночило, коли дзвіночок на дверях весело теленькнув.
- Ваша Світлосте! - вигукнув раптом Джексон.
- Бос, що ви тут забули? - поцікавилася весело Джісу. Джіхун відірвався від роботи і радісно усміхнувся людині, що зайшла.
Чонгук відірвався він книжки і глянув на чоловіка біля дверей. Його обличчя ховалося під чорною парасолькою, із якої стікала струмочками вода.
З-під неї виднілися широкі плечі у білій сорочці, що елегантно переходили у струнку талію. На довгих ногах акуратно сиділи чорні штани, може навіть шиті на замовлення. Закінчувався образ трохи поношеними білими Air Force.
Чоловік опустив парасольку і Чонгук щиро розчарувався. Де музика? Де цвіт сакури? Все-одно, що серпень, це порушення законів всесвіту.
Він виглядав як усі синоніми до слова handsome. Високе, рівне чоло переходило в ніс із ледь помітною горбинкою. Рівні темні брови, під ними темні очі під густими віями. Він опустив голову, пробуючи заховати усмішку від реакції підопічних, але його видавали червоні вуха. Від усмішки на щоках з'явилися ямочки. Майже як в Намджуна, тільки трохи менші. Вишенькою на торті було яскраво-фіолетове волосся.
Чонгук би ніколи не поєднав офісний стиль із чимось аж таким по Хосоковому яскравим, але на ньому це виглядало красиво. Приголомшливо навіть. Він був без сумніву найкрасивішим чоловіком, якого Чонгук коли-небудь бачив.
- Що забув? - його голос був веселим і м'яким. - Прийшов звільнити вас всіх під три чорти.