Work Text:
Не питай, чого в'яну, як квітка, я в гаю
***
Звичайно, йому важко дихати, але це, знаєте, природно.
На вулиці холодно, він постійно у стресі, а ще всіляка срань у Гокінсі.
І звичайно він не міг не помітити, як після чергового нападу кашлю у його долоні опинилися зім'яті фіолетові пелюстки, але це якось не на часі.
Дастін оплакує Едді.
Лукас мало не втратив Макс.
Джейн знову пережила базу.
А Вілл...
Словом фіолетові пелюстки в його кулаці – це такий дріб'язок, що про нього навіть смішно казати.
Так, це халепа.
Але не більша за всі інші.
Зрештою він серце команди.
То чи йому скаржитись?
***
Здоров'я мінливе як погода: часом краще, часом гірше.
Коли повітря стає сухим, кашель приходить частіше – різкий, глибокий, порізаний дрібним склом.
Тоді квітів із нього сиплеться більше.
Він кашляє, поки очі не наливаються слізьми, поки вуха не дзвенять, але прокашлятися не може. Коли починає – зупинитися вже неможливо. Пелюстки липнуть до слизової, чіпляються за язичок, деруть стінки гортані.
Горло болить колючим, рваним гавкотом.
Разом із повітрям виходять квіти.
Цілі.
Поламані.
Подрібнені.
Деякі застрягають – тоді він давиться, захлинається власною слиною й слизом, відчуває, як вони шкребуть горло, залишаючи колючі розриви; після цього з’являється більше крові.
Голос сідає, перетворюється на хрип.
Ковтати боляче. Дихати ще болючіше.
Але варто зібратись дощу – і він майже здоровий.
Матір не розуміє, чому він так радіє зливам.
Майк і не хоче пояснювати.
***
З часом кашель перестає залежати від погоди.
І тоді Майк починає рахувати інше.
Скільки разів Джейн бере його за руку.
Скільки секунд триває їхній поцілунок.
Чи болять після цього груди менше.
Він цілує її чесно.
Так, як треба.
Так, як має цілувати хлопець свою дівчину – обережно, впевнено, без сумнівів.
Але квіти не зникають.
У ванній він схиляється над раковиною і живіт зводить спазмом. Із рота випадає темно-фіолетове суцвіття – слизьке, важке, з обірваним стеблом. За ним – ще одне. І ще.
Вода в раковині швидко мутніє. На білій порцеляні лишаються темні плями, які доводиться відтирати пальцями і під нігтями залишається фіолетовий наліт.
Його нудить від запаху гірких трав.
Це кепсько.
Але не найгірше.
***
– Навряд аконіт допоможе з демогоргонами... – каже Дастін, коли завалюється в його кімнату з чипсами і пачкою кислого мармеладу.
– Про що ти? – щиро питає Майк.
Дастін киває на стіл. На книгу. На квітку.
– Я бачив такий, коли ми відвідували тітку в Альберті. Кажуть, він збіса отруйний, але навряд у Виворті корисним буде. Чому ти взагалі вирішив що він допоможе?
Майк знизує плечима.
– Не знаю, хотів усе перевірити.
Дастін дивиться довго.
Бачить, що Майк блідий. Що губи тріскаються. Що ковтає він надто часто.
Але мовчить.
***
Його забирають у лікарню прямісінько з фізкультури: підвернув ногу, сильно вдарився головою.
Це, звісно, неправда.
Насправді він починає кашляти так сильно, що доводиться впасти на коліна.
Світ пливе, темніє по краях, кістки ніби розбиваються від удару молоту і гострими кінцями вкручуються в нього самого.
Тренер думає, що це астма.
Майк не сперечається.
***
У кімнаті пахне солодким спиртом антисептику і озоном від кварцових ламп.
Джейн приходить першою.
Вона плаче, цілує його в губи, повторює його ім’я, притискається всім тілом, наче може втримати.
Майк цілує її у відповідь.
Квіти не зникають.
Він відвертається, щоб вона не бачила, як він кашляє знову.
І зрештою він навіть не знає чи це безпечно для неї.
***
Вілл сидить біля ліжка, підібгавши ноги, і малює чорні густі круги у блокноті.
– Ти нічого не казав, – тихо каже він, не піднімаючи очей.
– Про що? – відповідає Майк.
Вілл дивиться на його груди, на бинти, на кисневу трубку.
На квіти у склянці для води.
Олівець в пальцях завмирає. На сторінці – вовк з розкритою пащею і фіолетовими квітами замість зубів.
– Ти сердишся?
– Ні, я боюся.
***
Вночі Майк прокидається від того, що не може вдихнути.
Кашель рве груди зсередини і квіти сиплються на простирадло.
Вілл тут. Тримає його за плечі, притискає до себе, тремтить разом із ним, гладить спину, як робив це десятки разів до того.
– Будь ласка, – шепоче він. – Будь ласка, не зараз.
Майк хапає повітря ротом.
Думає, що от-от помре; що цього разу все й закінчиться.
І тоді Вілл робить реагує.
Нахиляється і цілує його.
Але не цілунком зовсім.
А молитвою.
Інтенцією.
Він губами до нього тулиться і так сильно молиться, що Майк відчуває як викручує його кінцівки.
А потім він завмирає.
Дихає.
***
Він приходить до тями на ранок.
Легко.
Без болю.
У грудях – тиша.
– Ти… – починає він.
– Це Джейн, – швидко каже Вілл, не даючи йому закінчити. – Просто… не одразу спрацювало.
Він усміхається. Старанно. Як справді хороший хлопець.
Майк дивиться на нього довго, впізнає.
Він знає, що це неправда.
І знає, що Вілл знає.
– Так, – каже Майк. – Напевно.
Квіти більше не з’являються.
***
Джейн тримає його за руку і щасливо сміється.
Каже, що вони впоралися.
Що любов усе перемагає.
Майк киває.
Любов справді перемагає.