Chapter Text
Повітря у гранд конклаві "Честі Маккраж" бриніло від поваги та прихованої енергії. Тисячі ультрамаринів стояли ідеальними мовчазними шеренгами, їхні кобальтові обладунки вилискували під високою стелею. На найвищому місці трибуни. колоссом з розуму та кераміту, стояв Мстивий Син, Робут Ґілліман. Трохи нижче, під ним, самотньо височів капітан Деметрій Тит. Шрами, старі та нові, відмічали його броню. Свідоцтво битв, які довели його до краю.
-- Капітане Тит, - голос Ґіллімана, посилений, але лагідний, віддався по всій величезній залі, і замовк навіть випадковий шепіт, - галактика стікає кров'ю. Хаос гризе основи Імперії. Але у цій темряві, маяки непохитної вірності та неймовірної хоробрості сяють ще яскравіше. І ти - такий маяк.
Примарх почав перераховувати:
-- Сьогодні ми славимо не просто воїна. Не звичайного сина Маккраж. Але душу, що витримала вагу обвинувачень -- і піднялася не зламаною. Капітан Тит з Ультрамаринів - колись закутий тими, кого обіцяв захищати. Звинувачений у зраді. Воїн, шо стояв на краю вира - і відкинув потяг прокляття, і повернувся незаплямованим. Але якою була його нагорода? Не лаври. Не честь. Але тиша. Кайдани. Роки, вкрадені у холодних ублієтах Інквізиції. І він - не зламався. Не відкинув Імператора. Не втік з Імперіума. Не схилився перед Темними Богами і відринув їх дотик. Коли Вулик спустився і небеса Кадаку почорніли, він повернувся - не месником, а захисником. Перекований у примаріс, не долею, але необхідністю. Тит бився не за прощення, а за людство. І він бився. Люто. З обов'язку. З жахливим умінням того, хто завжди знав - воля Імператора проявлена не крізь сліпі закони, а праведними вчинками. Він вів своїх братів крізь рій. Розбив культи, які отруювали нашу землю. Показав новобранцям, як насправді бути Астартес — не служкою доктрин, але захисником людства. І тому сьогодні ми відкидаємо брехню. Ми кажемо це разом: Тит ніколи не був зрадником. Він щит, коли інші сховались. Смолоскип, коли інші не бачили. Клинок, коли інші чекали. Нехай його ім’я буде випалено в анналах чаптеру. Нехай кожен світ-фортеця знає про його діяння. Нехай кожен молодий неофіт вивчить,
що навіть крізь зраду, справжній син Імперіуму стоїть непохитно. За Капітана Тита — Забутого. Зрадженого. Волю Імператора, що стала плоттю. Аве Імператор.
Шепіт, тихший, ніж раніше. Ґілліман зробив жест. Поважний капелан підніс довгу коробку з адамантія та слонової кістки. З шипінням, вона відкрилась. Всередині вмостився у блиску свячених рун та старовинної роботи, силовий меч. Клинок всотував світло, а руків’я було обтягнуто шкурою якогось давно вимерлого терранського звіра.
— Капітане Тит, — промовив Ґілліман, — за твою безпорочну службу, непохитну стійкість, і абсолютну чистоту намірів, ти підвищенний до Магістру Походів. І більше, тобі надано право носити цей реліктовий клинок “Certus Fides” — Впевнена віра. Най він точно рубає у ім’я Імператора у наступні десять тисяч років.
Громовий шум піднявся з рядів ультрамаринів. Болтери стукали об обладунки у оглушливому салюті. Тит, з досі опущеною головою, відчував, як на нього опускається вага честі, важча, і важливіша, чим термінаторська броня. Він простягнув руку, пальці зімкнулись на руків’ї старовинного меча. Спалах холодної, сфокусованої енергії пройшов крізь нього, машинний дух зрезонував з його непохитною душею.
“ЗА ТИТА! ЗА ІМПЕРАТОРА! ЗА ҐІЛЛІМАНА!”
Як тільки ехо салюту почало переростати в тихіший гул святкування та братерства, один наполегливий голос прорізався крізь, наче шмат скла.
— Мій повелитель примарх!
Всі подивилися на звук. Сержант Леандр, блідий, але з суворою впевненістю на обличчі, вийшов з рядів Другої Роти. Радісний настій миттєво змінився несподіваною підозрою.
— Леандр? — пробурмотів Тит, повільно підіймаючись. Впевнена Віра був напоготові при боці.
— Лорде Ґілліман, — продовжував Леандр, і в його голосі палахкотіла фанатична віра, — ця честь не для нього. На Грайї! Капітан Тит… був під дією варпового артефакту. Він торкнувся душі демона. Він встояв там, де інші впали. Він… він не дотримався протоколів Кодексу щодо капелана! Ця стійкість… не природня. Так скоррапчують. Повільно, непомітно, але назавжди. Повелителю, він заплямований! Я звинувачую капітана Тита у носійстві Руйнівних Сил!
Тиша, абсолютна і руйнівна, опустилась. Напруга згустилась, як плазма. Тисячі очей пропалювали спершу Леандра, а потім Тита. Невіра змішалась з вивченою підозрою. Обличчя Ґіллімана змінилось з гордості батька на кам’яну маску.
Тит непохитно зустрів погляд свого примарха, побачив у ньому мить сумніву, зрозумілу підозру від десяти століть битв з Хаосом. Опустив меча, кладучи старовинне лезо на сходи перед примархом. Знову встав на коліна, не в покорі, а в очікуванні його вердикту.
— Мій повелителю, — голос Тита був спокійним і чистим, звучав у зляканій тиші, — сержант Леандр озвучив підозру, яка супроводжує мене з Грайї. Я згоден на перевірку. Я добровільно погоджуюся на будь-який тест, випробовування і огляд, яку призначите ви чи капелан. Дивіться в мій розум, випаліть душу. Хай правда стане відомою, якою б вона не була. Моя вірність — Імператорові і вам. Вона витримає світло.
Ґілліман вивчав Тита довгий, агональний момент. Тиша тягнулась та душила. Потім, примарх кивнув, різко, коротко:
— То почнем. Бібліарію Тіґурій, капелане Кассій. Підійдіть.
Зала застигла, поки найвищі бібліарій флоту та капелан підходили до Тита. Кассій поклав руку йому на голову, промовляючи літанії чистоти та вигнання, крозіус арканум горів святим вогнем. Очі Тіґурія сяяли псайкерською силою, вивчали глибини розуму капітана, скальпель чистоти шукав найменшу пляму, слід Вира.
Хвилини тягнулись годинами. Леандрос дивився, його абсолютна впевненість поступилась нервовій напрузі під занадто спокійним поглядом примарха і відчутної нелюбові від своїх братів. Тит стояв нерухомо, розум відкритий, дух - фортеця, збудована на обов’язкові та вірі.
Нарешті, капелан Кассій відступив:
— Ні порчі, ні коррапта. Його душа чиста, бастіон з адамантію проти Вира.
Бібліарій підняв голову, псайкерська присутність зменшилась:
— Розум чистий. Ні шепоту, ні довгої присутності Хаосу. Тільки честь, обов’язок та непохитна вірність Імператорові та примархові.
Хвилини тягнулись годинами. Леандрос дивився, його абсолютна впевненість поступилась нервовій напрузі під занадто спокійним поглядом примарха і відчутної нелюбові від своїх братів. Тит стояв нерухомо, розум відкритий, дух - фортеця, збудована на обов’язкові та вірі.
Нарешті, капелан Кассій відступив:
— Ні порчі, ні коррапта. Його душа чиста, бастіон з адамантію проти Вира.
Бібліарій підняв голову, псайкерська присутність зменшилась:
— Розум чистий. Ні шепоту, ні довгої присутності Хаосу. Тільки честь, обов’язок та непохитна вірність Імператорові та примархові. Його стійкість на Грайї породжена неймовірною силою волі та милістю Імператора. Коррапту немає.
Спільний видих, наче замкнений шторм, пройшов по приміщенню. Радість, а потім хвиля люті, націлена тільки на Леандра.
Погляд Ґіллімана теж змістився з Тита до сержанта. Теплота, яку він показав капітанові, змінилась на льодовикове розчарування та суворий суд.
— Сержанте Леандр, — голос примарха був тихим, але ніс силу руху тектонічних плит, — ти був свідком діянь капітана Тита. Ти бачив його хоробрість, самопожертву, бездоганну службу. Але, захоплений догмами та підозрою, ти дозволив страхові замінити братерство та розуміння. Ти вибрав час його найбільшого шанування, перед братами та примархом, щоб виголосити безсоромне обвинувачення засноване на фанатицизмі, а не на доказах.
Леандр здригнувся, як від удару.
— Повелителю, я.. Я тільки хотів захистити легіон. Кодекс каже…
— КОДЕКС НАПРАВЛЯЄ, А НЕ ЗАКОВУЄ, СЕРЖАНТ! — голос Ґіллімана загримів у відповідь. — Він навчає пильності, а не параної. Він вимагає розсудливості, а не засудження перевірених братів. Твої дії були не попередженням, а зрадою. Зрадою твого капітана, загону та усіх ідеалів Ультрамаринів - братерства, честі та виваженості.
Ґілліман махнув рукою. Двоє суворих Гвардійців Вітрікс вийшли уперед.
— Сержанте Леандр, — виніс вирок примарх, — ти звільняєшся від звання. І броні, бо більше не гідний носити герби Ультрамаринів. Ти покараний за беззмістовне та нахабне обвинувачення честі брата і спробу посіяти розбрат серед легіону. Ти будеш переведений у Реклюзам заради розкаяння і неусипної праці під наглядом капеланів. Якщо ти колись і повернешся до братів, то твоя дорога починається зі спокути та покаяння.
Наказ виконався миттєво. Техдесантники з інструментами в руках підійшли. Леандр застиг, обличчя спопеліло, поки частини його святої броні відділялися елемент за елементом. З кожною частиною, фізичне та психічне глумління посилювалось, він перетворювався з гордого Астартес на ув’язненого у сірій робі. Дзвін кераміту на мармурових плитах був поховальним дзвоном. Колись гордий сержант стояв перед Гвардійцями Вітрікс з опущеною головою, не від каяття, а від страшного сорому і абсолютної зневіри. Ніхто з братів не дивився йому в очі.
Коли розжалуваного бувшого сержанта вивели за двері Гвардійці Вітрікс, увага повернулася до помосту. Ґілліман з повагою подивився на Тита, який так і стояв на колінах.
— Підведись, Магістр Походів, — скомандував Ґілліман, і в його голосі було тепло. Він підняв Впевнену Віру і знову простягнув меч. — Твоя віра була перевірена вогнем і зараз, безчесним звинуваченням брата. Ти вийшов не тільки чистим, але й сильнішим. Твоя вірність не потребує підтвердження. Твоя честь не заплямована. Прийми цей клинок, Майстре Тит. Візьми його як символ своєї впевненої віри і віри, що ми впевнені у тобі. Веди Походи. Принеси славу Ультрамарові та Імперіуму.
Тит узяв старовинний клинок, холодна впевненість руків’я наче бальзам після пекла такого звинувачення. Він встав і розвернувся, обличчям до легіону. Крик, який піднявся, був оглушливим, придонна хвиля чистого обожнювання та відновленої довіри.
“ТИТ! ТИТ! ТИТ!”
Чествування аж струсило нижні палуби “Честі Маккраж”. Магістр Тит, тримаючи Впевненну Віру навідліт, стояв у світлі довіри свого примарха та обожнюванні братів. Тінь обвинувачення Леандра згоріла у перегонному кубі правди, залишивши тільки сяючу непохитну впевненість у своєму обов’язкові та блискучу обіцянку старого клинка - Впевнена Віра, і справді. Святкування вже могло починатись.