Work Text:
Спекотний червневий вечір, люди розморено завершують поратися на городах і в садах. Струнка жінка набирає воду з криниці і вже збирається йти до своєї хати, як до неї підходить дівчина.
— Кажуть про Вас, що ви відьма, — несміло каже дівчина, мнучи між пальцями стебелинку, — чи не могли б Ви мені допомогти?
— Привороти не роблю, — роздратовано відрізає жінка і продовжує йти до подвір’я.
— А відвороти? — з надією питає юнка.
— Хм, залежить які, — із легким зацікавленням каже відьма, сповільнившись.
— Такий, щоб у мене жоден не закохався, і зо мною не одружився.
Відьма сміється і каже:
— До мене з таким запитом ще не приходили, але можемо організувати. Заходь до хати, дівчино. Як тебе звати?
— Векла, — дівчина поспішила йти за жінкою, — а Вас як звати?
— Вспіла вивідати, хто тут відьмою є, а не як її звати? — дзвінко сміється жінка. — На цей раз прощу, все-таки твоє прохання буде мені розвагою хорошою. Михайлиною зовуся.
— Простіть...
Михайлина поставила відра на призьбу й відкрила двері, рукою запрошує Веклу зайти і, знов піднявши відра, заходить за нею.
— Розказуй же, чому ти хочеш такий відворіт? — питається відьма, беручи миску з мисника.
— Та залицяння юнацькі мені остогидли, спокою не дають, та ще й батьки напосідають, що пора б уже й заміж іти... А я ж не хочу, мені більше до душі одною бути.
— А не пожалієш? Бо це на все життя тобі буде: не покохає тебе жоден, не візьме в жони, зістарієш одна, може навіть відьмою прозвуть.
Михайлина уважно дивиться на вираз обличчя дівчини, але не бачить жодних сумнівів: її дійсно таке не хвилює, і це якраз та доля, яку вона хоче для себе. Відьма сміється:
– Ще скажи, що дійсно відьмою хотіла б стати?
На це Векла відвертає очі, але нічого не заперечує.
— Цікава та, дитино. Ще таких як ти не зустрічала. Але це не погано, мені все ж таки буде цікавіше мати з тобою справи: не будеш така як инші, що мало не плачуть, благаючи закохати в них милого, не знаючи плати за то. А яка ж то плата! Губить і дівчину, і парубка: він її ніколи не розлюбить, навіть якщо та його перелюбить, і зойде з ума-розуму, а вона може захтіти иншого, але піти не зможе, бо він не одпустить до скону. А повернути все як було не можна: як зачаровано, то вже не розчаруєш, тож умруть обоє нещасними.
Михайлина кинула один пучок якихось трав у миску, ще один і дрібку чогось, за тим попросила:
— Дай мені чогось особистого, що тобі дороге. Я потім поверну те назад, матимеш носити з собою пару місяців точно, а ще краще — все життя, бо не спрацює відворот. І відворот тільки від звичайних юнаків, чи й від нечисті? А то буває, що й чорти, і перелесники залицяються до файних дівчат.
— Від і тих, і других, якщо можна, — дівчина одповідає і починає розплітати косу, аби дістати стрічку з неї.
Векла подає стрічку відьмі й заплітає косу назад; та киває і кладе стрічку на стіл, а сама вертається до суміші в мисці й додає ще якихось трав.
— Прийдеш до мене через тиждень, по повні, тоді буде все готово. І подумай про те, чи не хотіла б бути відьмою — я не проти б навчити.
— Дякую, довіку буду вдячна... Чим я можу Вам віддячити?
— Розваги буде досить, а це ти вже зробила, тож іди собі додому.
* * *
Векла прийшла до відьми через тиждень, рано вранці, хоч і йти було чимало — вона жила в сусідньому селі, аж через поле — та прийшла лише трохи по світанку. Михайлина якраз сипала їсти курям, як почула, що дівчина вітається.
— Доброго ранку! Дай Боже здоров’я.
— Доброго. Заходь, віддам тобі твою стрічку, — відповіла жінка й поставила на призьбу миску з насінням для курей.
Обоє зайшли до хати.
— Щоб знала: бажати, щоб Бог дав щось відьмі негоже, все ж ми — нечисть і ближче до чорта, ніж до Бога, — говорить Михайлина і дістає зі скриньки стрічку. — І ти подумала, чи хотіла б сама навчитися відьомській справі? Лиха чинити не обов’язково, можеш триматися своєї моралі, — жінка сплеснула руками, — та що там! Можеш взагалі лічити людей, будеш знана не як відьма, а як знахарка. Це твоя справа — що робити з уміннями. Я от особливо людям не помагаю, але й прям лиха не чиню, хіба як мені щось зроблять, то я їм у відповідь.
Михайлина віддає стрічку, й Векла швиденько вплітає її назад у волосся.
— А що як мені не сподобається, то відпустите?.. — схвильовано питає дівчина.
— Звичайно, — сміється відьма, — прийдеться тобі помолитися в церкві чимало, як вирішиш не продовжувати научання, але я тебе не триматиму.
— А що ж мені отцю і матері казати?
— Про це не хвилюйся, дитино, я все налагоджу, ти тільки кажи, чи хочеш, чи ні.
— Якщо ви дійсно не проти мене навчити, то я хотіла б спробувати, — голос звучить тихо і трохи невпевнено, але в очах дівчини видно цікавість і жагу до знань.
Михайлина дзвінко сміється і каже:
— Прекрасно! Від сьогодні ти моя учениця, ти стільки нового дізнаєшся...