Chapter Text
Липень 2004 року
У маленькому пабі на Алеї Діаґон панував піднесений настрій. Вечори п’ятниці були часом для спільних посиденьок за випивкою для співробітників ВДМЗ (Відділу Дотримання Магічного Закону) — традицією, яку можна було пропустити тільки якщо ти вмер або навіть гірше.
Герміона та Гаррі сиділи, тісно притулившись одне до одного, за столом з трьома іншими аврорами — всі з їхньої команди, і хоча Герміона добре їх знала, вона завжди почувалася наче не в своїй тарілці.
Справа була не в тому, що їй не подобалося випивати з хлопцями — просто вона ніколи по-справжньому не розуміла їхнього жаргону, адже аврором насправді й не була.
Ні, Герміона Ґрейнджер була, по суті, простою помічницею з гучним титулом. Ну, насправді вона була фахівчинею з огляду місць злочинів, але у своїй команді її таланти, на жаль (чи на щастя), рідко ставали в нагоді. Натомість вона займалась адміністративною роботою та стежила за тим, щоб аврори вчасно здавали звіти. Вона діставала справи, впорядковувала архіви та дбала про те, щоб усі мали на руках матеріали для брифінгу перед кожним новим завданням. Принаймні у неї був власний кабінет, тоді як у інших були лише кабінки. Не все ж так погано.
— Це треба було бачити, Ґрейнджер, — сказав Галлагер й одним махом випив свій єль. — Це було чудово — бачити, як той темний чарівник впав.
Герміона ледь помітно посміхнулася. — Б'юся об заклад, що так і було.
Девід Галлагер мрійливо зітхнув і відкинувся на спинку стільця.
— Обожнюю вираз темного чарівника, який усвідомлює свою поразку.
— Ну так, – пробурмотів Гаррі, — перемога була б утричі вражаючою, якби ти до цього тричі не облажався.
Поки решта за столом гигикали, Галлагер люто зиркнув на Гаррі.
Герміона тихенько пирхнула у свій кухоль з маслопивом та кинула Гаррі вдячний погляд. Він розумів, що їй не завжди було приємно слухати історії інших аврорів про те, як вони захищають магічну Британію, поки їй доводилось сидіти в кабінеті та займатися паперовою роботою. Зрештою Герміона й не прагнула бути на полі бою. Їй ніколи не подобалося опинятися в центрі подій. Ні, їй до вподоби було розгадувати таємниці та загадки, розуміти мотиви вчинків та хід подій. Та іноді (лише іноді) так хотілося, щоб її цінували за ту роботу, яку вона насправді там виконувала.
Звісно, частково це була її вина. Поки Гаррі протягом трьох років проходив підготовку на аврора, Герміона продовжила навчання. Попри те, що вона так і не склала Н.О.Ч.І., їй вдалося вступити до університету. Вочевидь, статус «найрозумнішої відьми свого покоління» мав свої переваги.
Герміона три роки провела в Кембриджському університеті, одночасно здобуваючи освіту по кримінології як у магічному, так і в маґлівському світі. Ніколи раніше вона так сильно не прагнула повернути свій часоворот, як у ті роки, але їй вдалося впоратися завдяки незліченній кількості зілля бадьорості та мізерній кількості сну. Зрештою, вона отримала подвійний диплом, разом з легкою формою безсоння та загальною втомою, пов'язаною зі стресом, а її кваліфікація навіть перевищувала вимоги для роботи в ВДМЗ. Шеклболт намагався влаштувати її на роботу в інший відділ, на іншу посаду, що більше б відповідала її рівню; наприклад, на посаду слідчого-криміналіста, але вона хотіла боротися з темними чарівниками (точніше, відчувала в цьому потребу), і Шеклболт не зміг встояти перед спокусою знову возз'єднати Гаррі Поттера та Герміону Ґрейнджер в одній команді.
Втім з’ясувалося, що їй варто було б обачніше обирати професію. До відділу аврорів рідко надходили справи, що вимагали залучення фахівців з роботи на місці злочину, адже зазвичай такі питання належали до компетенції Патруля магічного правопорядку або Відділу розслідувань. Тож слідчі завдання Герміони здебільшого зводилися до збору документів, складання звітів та матеріалів справ, які б містили точну та зрозумілу хронологію дій темних чарівників, яких розшукували аврори.
Герміона не прагнула слави чи визнання. Вона не мала нічого проти того, щоб залишатися в тіні, поки Гаррі продовжував бути загальнонаціональним героєм, якого всі обожнювали. Вона старанно виконувала свою роботу, але іноді (лише іноді) їй хотілося, щоб колеги оцінили її реальний внесок, а не сприймали як належне дівчинку, яка принесла всі папери та розгадала всі загадки.
Їй хотілося б бодай раз припуститися помилки і побачити в очах оточення співчуття та розуміння (як це буває з іншими), а не подив чи обурення. Вона хотіла, щоб в неї запитували її власну думку, а не змушували постійно підвищували голос, аби її бодай почули. Титул «найвидатнішої відьми свого покоління» міг би здатися справжнім дарунком, та найчастіше він означав лише завищені очікування — як з боку інших, так і з її власного. Бо якби Герміона Ґрейнджер хоч раз помилилася, їй би цього ніколи не забули.
Тож вона взяла на себе відповідальність за те, щоб все було бездоганно. Час від часу її називали схильною до тотального контролю, надмірно напруженою чи манірною, але казали так лише тому, що знали — ніхто інший не виконає доручену роботу з такою ретельністю, як вона. Тому, щоб заощадити час, Герміона воліла одразу робити все як слід. Звісно, це призвело до того, що всі звикли покладатися лише на неї – вона виконувала всю роботу, володіла всією інформацією й тримала все на плаву.
Але, здавалося, ніхто не помічав, що вона сама йде на дно.
Герміона пропрацювала в ВДМЗ трохи більше двох років, і досі не мала офіційної посади. Вона не була ані аврором, ані детективом, ані інспектором. Вона була просто… Ґрейнджер. Маґли називали б її СКЛ (спеціалістом криміналістичної лабораторії), але у світі чарівників такого поняття не існувало. Щоб отримати відповідний статус, їй довелося б проходити через усі щаблі кар’єрної драбини правоохоронних органів.
Їй вже скоро мало виповнитись двадцять п’ять, а вона ще й досі не знайшла роботи, яка б її захоплювала, заміжня не була, дітей не планувала. А саме створення сім’ї здавалося їй чимось нездійсненним.
Гаррі та Джіні одружилися рік тому, і зараз Джіні була на пізньому терміні вагітності. За її словами, дитина ширяла в животі наче бладжер, і це аж ніяк не викликало в Герміони бажання завагітніти. Принаймні поки що.
Після їхнього розриву з Роном, в нього було чимало дівчат, але вже принаймні пів року він зустрічався з однією постійною партнеркою. Вони з Герміоною намагалися побудувати стосунки після війни, але навколо них панувало надто багато горя, щоб це вдалося. Він переживав утрату, а вона пригнічувала свої почуття. Вони не підходили одне одному, і їм було краще залишитися друзями.
Розрив стосунків завдав Герміоні глибокого душевного болю. Не через те, що вона мала до Рона якісь надзвичайно сильні романтичні почуття, а тому, що завжди уявляла своє життя саме з ним. Вона бачила, як виходить за нього заміж і як у них народжуються діти. Завжди уявляла саме двох: дівчинку й хлопчика. Роуз — на честь квітки первоцвіту, і Гюго — на честь Віктора Гюго. Герміона уявляла, як вони живуть у гарному будиночку…можливо, десь на пагорбі, серед розлогих дерев і залізної огорожі, там, де вона могла б облаштувати собі теплицю; як зустрічає старість із Роном як чоловіком, а з Гаррі та Джіні — як із родичами. А коли стало зрозуміло, що цьому не судилося здійснитися, то почала ставити під сумнів усе: і власне я, і своє майбутнє. Ким вона була? Більшу частину дитинства Герміона провела, рятуючи Гаррі й Рона із загрозливих ситуацій, тож коли в цьому більше не було потреби, ким вона була насправді?
Вона — лише помічниця, яка щоп’ятниці сиділа в пабі Тачка, тісно притиснувшись до чотирьох інших аврорів, які хизувалися своїми арештами. Можливо, саме тому в неї раптом закалатало серце, коли до їхнього столика підійшов знайомий чоловік — високий блондин із виразними сірими очима.
Драко Мелфой був ще тою занозою. Він був злим, дріб’язковим, підлим і, мабуть, найгарнішим чоловіком, якого вона коли-небудь знала. У їхньому відділі його не надто любили, проте всі ставилися до нього з певною професійною повагою. Дехто ним захоплювався, а дехто навіть боявся, оскільки він (на жаль) був одним із найкращих аврорів. Швидкий і ефективний, він рідко залишав по собі якісь незавершені справи, завдяки чому здобув репутацію людини суворої та рішучої, а також смертельно небезпечної в бою з чарівною паличкою.
За злочини, скоєні під час війни, Мелфоя засудили до довічного ув’язнення в Азкабані, проте в цій пекельній в’язниці він провів лише два роки. Його звільнили достроково за умови, що той працюватиме у ВДМЗ й використовуватиме свої знання та навички для полювання на смертежерів. І в цій справі він досяг неабияких успіхів. Що дратувало найбільше, так це те, що йому навіть не знадобилися ті три роки підготовки, які мусили пройти інші. Ні, сам бувши темним чарівником, Мелфой уже досконало володів темними мистецтвами (а головне — знав, як їм протидіяти), тож завершив навчання всього за вісімнадцять місяців, переховуючись (хто б міг подумати) у Франції. Щасливчик, а нехай йому!
Але, як стверджував Деклан Монтегю, голова відділу, хто ж краще полюватиме на темних чарівників, як не один із них? Навіть Гаррі хвалив його за роботу й, здавалося, навіть був із ним у дружніх стосунках. Певно, він забув, що це — ну...Мелфой.
Та Герміону не так легко обдурити. Вона не те щоб вважала його «темним», радше бачила в ньому того самого дратівливого й пихатого йолопа, яким він завжди був. Зрештою, це ж Мелфой! Так, під час війни він відмовився впізнати Гаррі в маєтку Мелфоїв, але щодо Герміони він вагався значно менше.
— Дивись, Драко, хіба це не те дівчисько Ґрейнджер?
— Я… можливо…вона.
І так, він разом із сім’єю перейшов від смертежерів на їхню сторону під час битви за Гоґвортс, але перед цим встиг помучити кількох однокласників на останньому курсі й спробував схопити Золоту трійцю у Кімнаті на вимогу. Він був і завжди залишався боягузливим мерзотником. Навіть ціле життя в Азкабані не змогло б його змінити. Мелфой назавжди залишився тим холодним і вродливим покидьком, тим, на кого Герміона просто не могла не витріщатися, хоча й хотіла задушити його щонайменше двічі на день.
Утім, її ворожість до нього була добре відомою, і для інших це було доволі кумедним видовищем. Звісно ж, саме ця помічниця з гучним титулом завжди ставала об’єктом жартів. Їм подобалося бачити її розлюченою, сміятися з неї, коли вона закипала від гніву й підбадьорювати Мелфоя, бо він носив значок аврора, а вона — ні. Однак для неї, хоч би як сильно цей чоловік її дратував, словесні двобої з Мелфоєм були чи не єдиною подобою інтелектуальної розмови, на яку вона могла розраховувати в спілкуванні з будь-ким із колег, включно з Гаррі.
— Мелфой! — вигукнув Галлагер і посунувся, щоб звільнити місце для високого чоловіка.
Елегантно, як завжди, Мелфой прослизнув у кабінку. Це було справді несправедливо, що будь-хто може рухатися з такою плавністю — а він особливо. Вищий за більшість (майже як Рон) і з тілобудовою, що межувала з надмірною масивністю як для ловця, він змужнів і набув вельми солідної статури. Ті загострені риси обличчя, що в дитинстві надавали йому дивакуватого вигляду, а в підлітковому віці робили неймовірно вродливим, тепер, коли він став дорослим, додавали йому разючої привабливості й вишуканості, разом із чіткою, виразною лінією підборіддя та ідеально рівним носом.
Його характерне біляве волосся багатьом здалося б дивним, але для британської магічної спільноти воно було ознакою його шляхетного походження. Цей холодний платиновий відтінок виглядав на ньому вишукано й аристократично, ідеально пасуючи до його блідої шкіри. Ситуацію ще більше ускладнювало те, що він завжди тримав його охайно підстриженим і вкладеним, воно було невимушено й елегантно скуйовджене, хоча й не справляло враження безладу, а легкі хвилі мали природний блиск, що так і вабив Герміону торкнутися.
Та найбільше вражали його очі — о, вони могли розтопити навіть лід в серці. У нього завжди був вражаючий погляд, ще з дитинства Герміона трохи побоювалася його очей. Тоді вони здавалися їй примарними, блідо-сірими, що найчастіше виблискували, наче сріблясті місяці, хоча Герміона бачила їх і у кольорі граніту — коли він гнівався. Вони також мали моторошну здатність наче свердлити дірку в черепі. Вона пам’ятала безліч випадків, коли відчувала на собі його погляд у класі чи в коридорі. Вона ніколи досі не зустрічала нікого іншого з такими очима, хіба що його батька.
Так, Герміона спостерігала. Якщо вже їй доводилося працювати в одному відділі з тим, хто цькував її в дитинстві, то вона принаймні збиралася отримали з цього максимум користі. Саме це було його єдиною перевагою в шкільні роки — причиною, чому вона не спотворила його назавжди якимось мерзенним закляттям. Вона вважала його привабливим, попри те, що зневажала. Ці речі не виключали одна одну, хоч і дратували добряче.
Його обличчя залишалося незворушним, коли він довгими пальцями розстебнув ґудзик на чорному піджаку.
— Ви, хлопці, ніколи не розчаровуєте.
— Не будь занудою, — засміявся Галлагер і ляснув його по плечу. — Випий чогось!
Від цього дотику в Мелфоя сіпнулося око, а на щелепі заграли жовна.
— Чого тобі? — запитав Галлагер. — Як завжди? Ґрейнджер, ти сидиш скраю. Будь ласкава, принеси чоловікові вогневіскі?
Герміона зиркнула на нього спідлоба.
— Він теж сидить скраю — міг би й сам замовити собі бісове пійло.
— Що ж, — протягнув Мелфой, піднявши брову. — Як завжди приємно, Ґрейнджер.
— Навряд, — пирхнула вона й недбало сьорбнула своє маслопиво.
— Не будь такою вередливою, — засміявся Галлагер. — Чоловік щойно сів, заради Мерліна!
— О, чудово, отже, вмоститися він ще не встиг, — кинула вона з глузуванням.
— Можу й тобі щось замовити, якщо хочеш? — усміхнувся Мелфой, а його сріблястий погляд став аж занадто інтимним. Їй було важко відвести очі, коли він так дивився. — Ще маслопива? Вогневіскі? Можливо, стерпний характер?
Галлагер вибухнув сміхом, і Маклеод підхопив його. Перкінс гигикнув, а Гаррі лише насупився, хоча на вустах у нього грала нервова посмішка. Герміона аж кипіла від обурення.
— О, звісно, — промовила вона різким голосом, — а заодно замов собі трохи приязності, бо з цим у тебе явно проблеми.
Мелфой звузив очі й криво посміхнувся.
Маклеод, що сидів якнайдалі, подивився на блондина й підняв келих. — Що ж, решта з нас радіє, що ти до нас приєднався.
Мелфой відповів холодною посмішкою. — Я не те щоб приєднався до вас, — сказав він. — Просто зайшов привітатися.
— О, чудово, — мило всміхнулася Герміона. — Це означає, що нам не доведеться цілий вечір слухати твою псевдоінтелектуальну протяжну говірку. Вважаю, це привід підняти келихи!
Мелфой підвів підборіддя й кинув на неї зверхній погляд.
— Ні, я певен, що розмова за цим столом буде достатньо змістовною, щоб задовольнити тебе, Ґрейнджер.
Її усмішка зникла, змінившись невдоволеним виразом. О, він добре знав, що їй бракує інтелектуального спілкування, а ще він знав, що вона знає, що він знає про це.
— Чуєш, — мовила Герміона, змінюючи позу й випнувши груди, намагаючись триматися упевнено й невимушено. Мелфой пильно й холодно глянув на неї, спершись на стіл, він переплів пальці й удав зацікавленість, піднявши брову так, ніби казав: О, ну ж бо, розказуй. Вона не знітилася й теж подалася вперед, удаючи, що ділиться таємницею. — Не знаю, чи тобі це відомо, але розмова зазвичай складається добре, коли ти серед людей, яким ти справді подобаєшся.
Кутик губ Мелфоя сіпнувся, а його бліді очі пильно впилися в її. Герміона переможно відкинулася назад, щосили намагаючись не дозволити собі розглядати риси його обличчя чи його неймовірно привабливі руки.
— Що ж, — тихо й розтягнуто промовив він так, що стіл під її пальцями ледь не завібрував, — якщо ти колись дізнаєшся, як це, то розкажеш.
Мов ніж у саме серце. У неї відвисла щелепа, легені наповнилися відчайдушним гнівом, але Гаррі випередив її.
— Отже! — голосно вигукнув він, явно намагаючись розрядити напружену атмосферу. — Як просувається справа Волтерса?
— Чудово, — відповів Мелфой, поправляючи манжети. — Ми вже затримали одного з його спільників і от-от візьмемо самого Волтерса. Зовсім скоро.
— Мабуть, недостатньо скоро, — скептично кинула Герміона. — У чому річ, Мелфою? Втрачаєш хватку чи намагаєшся виграти час для друга?
— Що ж, — холодно мовив він, — іноді це гра на вичікування, Ґрейнджер. Усім, хто працює в цій сфері, це відомо... О, перепрошую, як це необачно з мого боку. Звісно ж, тобі це невідомо.
Герміона звузила очі.
— Я знаю, що ти вже кілька місяців полюєш на Волтерса. Попри всі ті похвали, якими тебе обсипають, ти напрочуд невміло ловиш одного дрібного злочинця. Мимоволі не замислюєшся, чому так? — Вона мило всміхнулася й помахала віями.
Галлагер різко гаркнув. — Деякі речі просто не під силу збагнути тим, хто не є аврором, — мовив він і підморгнув їй. — Чи не так, Мелфою?
Блондин холодно втупився в Герміону своїм проникливим блідим поглядом, геть ігноруючи Галлагера.
— Волтерс і справді може бути дрібною ланкою, — нарешті озвався він, — але він знає, що саме я полюю на нього. Він діє обережно, проте водночас глузує з мене.
— О, бідолашний, — вона саркастично скривила губи, помітивши, як у його очах спалахнув гнів. Їй подобався цей погляд. — Який жах! Грізний темний чарівник глузує з тебе!
— Вже хто-хто, а ти маєш знати, як це — коли з тебе глузують, чи не так? — тихо промовив Мелфой, викликавши схвальне «о-о-о» в усіх за столом, що свідчило про його перемогу в цій словесній дуелі.
— Досить, — втрутився Гаррі, перш ніж Герміона встигла схопитися за чарівну паличку. — Гадаю, з вас обох досить.
— Та годі тобі, Поттере, — усміхнувся Галлагер. — Я хочу на це подивитися. Ставлю на те, що вони пересплять ще до кінця вечора!
Ці слова змусили Мелфоя голосно розсміятися, а інші підхопили сміх, хоч і дещо нервово. А от Герміоні було зовсім не смішно. Навпаки — це здавалося їй принизливим, до того ж вона розуміла, що якщо якось відреагує, її неодмінно назвуть ханжею, мегерою чи сварливою особою.
Утім, Гаррі тихенько поклав руку на її долоню під столом — чи то щоб заспокоїти, чи то щоб не дати їй таки дістати паличку.
— Галлагере, — зловісно хмикнув Мелфой, — а ти кумедний чолов’яга, чи не так?
Від виразу цілковитої зневаги й зверхності на обличчі Мелфоя всі замовкли.
— Прагнучи стати частиною команди, ти кажеш такі... глибокодумні речі.
Ніхто не зронив ані слова. Та й що тут скажеш? Хіба Мелфой помилився? Навряд чи. Чи були його слова жорстокими? Ні, не надто. А от тон...щоб відточити його, йому знадобилися роки. Ця невимушена образа, загорнута в обгортку ввічливості, але з безпомилковою ноткою отрути. Вона вже не раз чула такий тон, і він досі змушував її здригатися.
Мелфой розім’яв щелепу й підвівся, застібаючи ґудзик піджака.
— Як я вже казав, я просто завітав привітатися, — пробурмотів він. — Продовжуйте. На добраніч.
Його холодний погляд ковзнув по компанії, але, зупинившись на Герміоні, пронизав її наскрізь, а потім він розвернувся й попрямував до бару.
Герміона важко ковтнула. Вона не соромилася визнати, що його погляд справляв на неї сильне враження, навіть попри те, що вона його ненавиділа.
— Чудова робота, Галлагере, — пробурмотів Маклеод з іншого кінця столу. — Він міг би заплатити за випивку, якби залишився.
— Так, Галлагере, — суворо мовив Гаррі. — Наступного разу просто тримай свого клятого язика за зубами.
— Це ж був жарт! — вигукнув Галлагер. — Заради Мерліна, ви всі поводитеся як діти! Ґрейнджер не образилася! Чи не так, Ґрейнджер?
Герміона підняла брову.
— А на що саме я мала б не образитися? На те, що ти припустив, ніби я переспала б із чоловіком, якого ненавиджу? Чи на те, що я переспала б із чоловіком лише тому, що хтось за цим столом узагалі звернув на мене увагу? Це сексизм, знаєш.
— О, тільки не треба зводити все до фемінізму! — простогнав Галлагер.
— Ні, — буркнула Герміона у своє маслопиво. — Справа просто в елементарній порядності.
Галлагер закотив очі. — Ну ти й жінка!
Герміона звузила очі й хмикнула:
— Так, у тебе просто виняткові здібності до спостереження. Вітаю.
Галлагер застогнав, але решта проігнорувала його й заговорила про інше, а вечір тривав. Решта швидко забули про цей неприємний епізод, та тільки не Герміона. Ні. Вона й досі кипіла від обурення. Галлагер був відбірним йолопом, але з ним вона могла дати раду. А от Мелфой... Зустрічі з ним завжди викликали в неї суперечливі почуття, адже він умів діяти їй на нерви, як ніхто інший. Здавалося, він точно знав, на які «кнопки» натискати й за які «нитки» смикати, не кажучи вже про те, як ніяково й водночас розлючено вона почувалася, коли Галлагер припустив, ніби вона може переспати з блондином.
Так, звісно, він був високим, підтягнутим і вродливим, і вона точно знала, що від нього приємно пахло. Герміона завжди впізнавала його появу в коридорі за ароматом цитрусу і кедра, але ж якою він був зміюкою й жахливою людиною. Вона навіть не була певна, чи переспала б із ним, якби вони залишилися єдиними вцілілими людьми на землі. Можливо, якби вони справді були останніми людьми, що вижили, але в жодному іншому разі. Втім, чесно кажучи, вона радше переспала б із Мелфоєм, ніж із Галлагером, але якби не склалося так, що в живих залишилися лише вона, Мелфой і Галлагер, вона б ніколи з ним не переспала. З іншого боку, було чимало людей, з якими вона точно не хотіла б мати інтимних стосунків, і думки Герміони почали гарячково перебирати варіанти, намагаючись визначити місце Мелфоя в цьому списку небажаних партнерів.
Вона обурено відкинула цей потік думок, твердо вирішивши його припинити. Це не мало жодного значення, адже їй достатньо було знати одне — вона не хотіла сексу з Драко Мелфоєм.
Приголомшена пережитим, Герміона перейшла з маслопива на джин. Вона вже давно так не напивалася і не усвідомлювала, наскільки сп’яніла, аж поки не підвелася, щоб замовити другу порцію джину.
— Герміоно, з тобою все гаразд? — Гаррі тихо засміявся й незграбно підхопив її під лікоть, коли вона похитнулася. Обличчя в нього почервоніло, погляд став млявим, а окуляри сиділи криво. Навіть волосся розтріпалося ще дужче, ніж коли вони прийшли.
— Усе добре, Гаррі, — вона всміхнулася. І справді було добре. Усе навколо здавалося м’яким і приємним, вона почувалася якнайкраще, і навіть докучливі думки про Мелфоя не могли зіпсувати їй настрій. — Я йду до бару. Тобі щось узяти?
— Ще порцію гарячих сімісонів, Ґрейнджер!
Герміона показала йому язика. — Я тебе не питала, Маклеоде!
Гаррі тихо засміявся й похитав головою.
— Ні, мені досить. Джіні мене вб’є, якщо я повернуся додому ще п’янішим, ніж зараз.
— Зрозуміло, – кивнула Герміона. – Що ж, я зараз повернуся.
Вона впевненою ходою попрямувала до барної стійки. Паб був переповнений, усі чекали, коли на сцену вийдуть Огидна двійка. Цей дует виступав щоп’ятниці, виконуючи свої незмінні кавери на пісні гуртів Дивні сестри, Гобгобліни та Зачаровані — суцільна класика.
Вона пробилася до барної стійки, протиснувшись між галасливими відвідувачами пабу, які з нетерпінням чекали на початок виступу гурту.
— Джин Нічний приплив, будь ласка! — крикнула Герміона, помахавши рукою. Бармен, здавалося, її не помітив, тож вона звелася навшпиньки й перехилилася через стійку. — Джин Нічний приплив, будь ласка!
Бармен навіть не повернув голови в її бік, і Герміона невдоволено насупилася. Вона вже збиралася гукнути знову, коли зовсім поруч пролунало клацання пальців, від якого вона аж підскочила. Бармен миттєво обернувся, але його погляд зупинився десь у повітрі над головою Герміони. З полегшенням вона повернулася, щоб подякувати незнайомцеві, та коли зрозуміла, що це зовсім не незнайомець, її настрій одразу зіпсувався.
Це був Мелфой…звісно ж, хто ще це міг бути? Він стояв там у дорогому чорному костюмі, пошитому на замовлення, а його світле волосся досі було бездоганно вкладене. Він стояв зовсім поруч, але не дивився на неї. Його незворушне (і образливо привабливе) обличчя було зосереджене на бармені. Його голос звучав глибоко й оксамитово, коли він промовив:
— Оґден. Чистий.
Щойно бармен узявся виконувати замовлення, Герміона пискнула й ледь не перестрибнула через стійку.
— Ні! Ні! Я була тут перша!
Бармен зупинився й витріщився на неї, вона також відчула на собі погляд Мелфоя. Вона відповіла йому таким самим різким поглядом, не дозволяючи собі відволікатися на ті сріблясті очі.
— Я була перша, — кинула Герміона. Вона стримала бажання стати навшпиньки, щоб здаватися вищою, адже це виглядало б безглуздо. Так вона, можливо, дістала б йому до плечей. Святий Ґодрику, чи він завжди був таким високим? Не дивлячись на бармена, вона гаркнула:
— Джин Нічний приплив, будь ласка! — Герміона вимовляла кожне слово якомога різкіше.
Мелфой не відводив від неї погляду, лише трохи звузивши очі. Повільно кліпнувши, він перевів погляд на бармена й кивнув:
— Запишіть на мій рахунок.
У Герміони відвисла щелепа.
— Я... я тебе про це не просила!
Одна його брова вигнулась, і Герміона мимоволі відзначила, як пощастило йому з бровами, вони були на кілька відтінків темніші за платинове волосся, що надавало його обличчю більшої виразності.
— Можеш замовити ще один, якщо хочеш.
Розлютившись, вона повернулася до бармена.
— Налийте мені інший, — зажадала вона. — Цього я не хочу.
— Ваш напій уже перед вами, міс, — невдоволено насупився бармен. — У мене є й інші клієнти.
— Ну, — вона нахмурила брови, — тоді дозвольте мені за нього заплатити.
— За це вже заплачено, — просто кинув він, перш ніж переключитися на іншу справу, що вимагала його уваги.
Герміона пирхнула й повернулася до Мелфоя, який саме потягував своє вогневіскі. Хай йому грець, він мав привабливий вигляд навіть у цей момент.
— Нащо ти це зробив?
— Це ж лише напій, Ґрейнджер, — розтягуючи слова, промовив він, і в очах його заграли іскри.
— Може, він зробить твій характер більш приємнішим.
Коли вона глянула на нього геть не вражена, він злегка зіграв щелепою й підсунув джин ближче до неї.
— Давай. Будь слухняною дівчинкою і візьми його.
Це був наказ — голос, що йшов із самісіньких глибин його єства, щось темне і оксамитове відчувалося у його словах. Герміона стримала тремтіння, що пробігло від попереку аж до самої маківки, а серце її забилося частіше й гучніше. Йому не слід було так із нею розмовляти, вживати такий тон, але якби вона зробила йому зауваження, він подивився б на неї як на невиправну святенницю. Вона не хотіла грати в його гру. Герміона чекала, що він відійде й повернеться до своєї компанії, та він залишився, пильно вдивляючись у неї. У відповідь вона розправила плечі й схрестила руки на грудях.
— Ти щось хотів? — кинула вона з викликом. — Чи чому ти досі тут?
— Це ж бар, — холодно відповів він, і його погляд повільно, з легкою зверхністю, ковзнув по ній. Він розглядав її фігуру, оцінював, і від цього вона відчула неабияке хвилювання. Драко Мелфой ніколи не дивився на неї так. Просто ніколи.
Герміона пирхнула й міцніше обхопила себе руками, щосили намагаючись не зважати на те, як у неї спалахнули щоки, його погляд миттєво перемістився з подолу її спідниці на її обличчя.
— Який же ти нестерпний, Мелфою.
— Ай, — він усміхнувся у свій келих аж надто привабливо, щоб почуватися спокійно. — Жорсткі слова як для Золотої дівчинки, направду.
Вона здивовано кліпнула. Затинаючись, вона вимовила:
— Я... я знаю й гірші слова. Я могла б назвати тебе й гірше.
— Ну то давай, — він кинув виклик і сперся на барну стійку, нависаючи над нею. Вираз його обличча був аж надто самовпевненим, погляд, яким він ліниво ковзнув по її губах — аж надто звабливим, а голос — аж надто збудливим, коли він промовив:
— Назви мене гірше.
Вона насупилася.
— Покидьок.
— Так, безумовно гірше, — протягнув він із голосом, що аж сочився сарказмом. — Пам’ятаю, як ти називала мене і мерзотником, і потворою. Де ж та Ґрейнджер?
Герміона пирхнула.
— Ну, а як щодо змії?
Він тихо засміявся у свій келих.
— Досить винахідливо — і це про слизеринця. Непогано, Ґрейнджер.
Вона сердито ковтнула забагато джину.
— Ну що ж... тоді ти повний йолоп!
— О, вже краще! — усміхнувся він.
Він подався до неї, його запах огорнув її, проник у горло, і вона миттєво напружилася. Що відбувається?
— Але я знаю, що ти здатна на більше, — промовив він низьким голосом, злегка торкнувшись вуха, так, що його подих викликав у неї дрижаки по спині. — Ти ж бо завжди прагнеш бути найкращою.
Герміона хитнулася, серце в неї закалатало. Боже, як добре від нього пахло! І світ навколо наче затих і приглушився, ніби вони лишилися самі в цьому барі. Обличчя спалахнуло жаром, у грудях стиснуло, а в животі все перевернулося. Рука мимоволі сіпнулася, як же кортіло торкнутися його, але вона стримала цей порив, щосили намагаючись опанувати себе. Це все алкоголь.
— Так? — це слово ледь їй належало, воно вирвалося з горла майже як благальний шепіт, прослизнувши крізь її захисні бар’єри саме тоді, коли вона намагалася вгамувати дихання. Дідько, Герміона звучала жалюгідно, наче якась манірна дівиця, яку спокушають сексом. Ні — ні! Не туди пливуть її думки.
З його грудей вирвався глибокий, оксамитовий смішок.
— Потрібен стимул?
Мелфой підступив ближче, майже огортаючи її своїм тілом, а голос звучав вкрай звабливо:
— Ну ж бо, бруднокровко, назви мене так, як тобі насправді хочеться — так, як ти думала про мене всі ці роки. Давай.
Герміона чула, як у вухах гупало, а кров шуміла, наче в шторм. Повітря стало важким. Світ ніби вибухнув, коли її охопила сліпа лють, аж до самих кісток і кожної клітини шкіри. Він не казав їй цього слова ще зі шкільних часів. Ніхто не називав її цим жахливим словом відтоді, як закінчилася війна. З кожним ударом пульсу все сильніше й болісніше нагадував про себе потворний шрам на її руці, схований від усіх. Але було щось іще — почуття, що маскувалося під гнів, але насправді було чимось зовсім іншим. Вона не могла точно визначити, що це, але воно змушувало її живіт тремтіти, а все її єство напружитися.
Їй не варто було піддаватися на цю провокацію. Вона це розуміла. Заради власної розваги, він намагався вивести її з рівноваги, і вона не мала дозволяти цьому статися. Особливо зважаючи на те, що його присутність у її нинішньому стані впливала на неї, викликаючи почуття, які в тверезому стані викликали б у неї лише огиду.
Герміона різко підвела погляд і зустрілася з його очима. У його погляді читалось щось таке, чого вона ніколи раніше не бачила. Втім, одне вона впізнала точно. Передчуття. О, то йому було цікаво? Він хотів знати, що вона про нього думає? І раптом її охопив спокій. Сміливість. Рішучість.
Герміона розслабила обличчя і повільно кліпнула, ледь розтуливши губи. Попри шалений стукіт серця, вона зробила вираз обличчя максимально звабливим і повільно скоротила відстань між ними. На обличчі Мелфоя відбилося збентеження, погляд перемістився на її вуста, а коли Герміона ніжно поклала руку йому на груди, він різко вдихнув, а його зіниці миттєво розширилися. Під її долонею відчувалися жар й міць його тіла, а чорна бавовняна сорочка під піджаком здавалася неймовірно гладкою на дотик. Вона навіть не хотіла уявляти, скільки та могла коштувати.
Потім вона відчула, як ритмічні порухи його грудей під долонею посилюються, а внутрішній голос підказував їй відступити. Перебувати так близько до нього було небезпечно. З такою небезпекою Герміона раніше не стикалася. Вона вабила її зробити щось…безглузде. Можливо, між ними виникло якесь шалене тяжіння, адже він схилився до неї так низько, і на мить вона забула, що саме хотіла зробити. Чи збирався він її поцілувати? Чи хотіла вона цього? Так… ні? Так — ні!
Герміона облизнула губи, відчуваючи на своєму обличчі його подих. Вона вдихнула це повітря, насичене ароматом віскі і жагою. Аромат цитрусу і кедра ледь не запаморочив їй голову, але перш ніж вона остаточно втратила контроль, їй вдалося відкинути вагання.
Підвівшись навшпиньки, ледь торкнулась губами його губ (алкоголь справді додавав сміливості) і наблизилася до його вуха.
— Хочеш дізнатися, як я називаю тебе, коли ніхто не чує? — прошепотіла вона якомога чуттєвіше, помітивши, як його рука на барній стійці поруч із нею здригнулася й напружилася, а родинний перстень заблищав у теплому світлі пабу.
Він видав низьке гарчання, від якого, здавалося, затремтіли її кістки, і ще більше схилив голову.
— Кажи вже. Як саме правильна й стримана Ґрейнджер називає мене, коли залишається наодинці в темряві?
Її губи здригнулися в переможній усмішці, вона подалася ще ближче й провела рукою вгору по його міцному плечу. Мерліне, уява миттєво намалювала картину того, що ховалося під цим костюмом, адже відчуття від дотику до нього було просто… Ні. Вона не про це думала. Вона грала в гру — і перемагала.
Її вуста ледь торкнулися теплоти його вуха і Герміона відчула, як у нього перехопило подих, перш ніж вона прошепотіла:
— Я називаю тебе підступним… безхребетним… клятим… смертежером.
Вона відштовхнула його, рішуче впираючись долонями в його міцні груди.
Він похитнувся, і вперше за довгий час Герміона побачила, що Мелфой збитий з пантелику. Приголомшений. Він пильно дивився на неї, а в його блідих очах читався шок.
Герміона гордо підняла підборіддя й одним махом випила джин, після чого відштовхнулася від барної стійки і пішла геть від Мелфоя. О, яке це було неймовірне відчуття! Вона відчувала шалений підйом від того, що так хвацько поставила його на місце. І його це зачепило. Вона знала, що його дратує, коли люди згадують йому минуле, знала, що він не любить показувати ліве передпліччя, і знала, що він сприймав як особисту образу кожен випадок, коли смертежеру вдавалося вислизнути з рук аврорів.
Можливо, з її боку було жорстоко казати таке, бо насправді вона не вважала Мелфоя смертежером — ніколи не вважала. Але ж він назвав її бруднокровкою. Він спровокував її, то чому ж йому можна, а їй — ні?
Ні – вирішила, пробираючись крізь натовп, вона не збирається через це почуватися винною. Навпаки, Герміона почувалася переможницею. А вираз його обличчя! Він мав такий вигляд, ніби думав, що вона його зараз поцілує, та й сам ніби прагнув цього. Від однієї цієї думки в неї паморочилося в голові. Не те щоб вона коли-небудь думала про поцілунок із Мелфоєм, вона ніколи навіть не розмірковувала, як він цілується, і чи такі ж його губи м’які, як і бездоганні на вигляд. Ні, Герміона ніколи не уявляла, як це — цілуватися з Драко Мелфоєм.
Ну, можливо, раз. Або двічі.
Так, гаразд, вона справді думала про це кілька разів протягом всіх цих років, і саме це робило перемогу ще солодшою.
Гурт Огидна двійка саме вийшов на сцену, і натовп вибухнув оваціями. Герміона кинула погляд на музикантів, повертаючись до Гаррі та колег, і не встигла зреагувати, коли її різко смикнули за руку. Вона намагалася втриматися на ногах, поки її тягли крізь натовп, і незчулася, як знову опинилася поруч із Мелфоєм.
Його пальці болісно вп’ялися їй у плече, щелепи міцно стиснулися, поки він тягнув її до темної підсобки пабу.
— Що ти робиш? — різко кинула вона, намагаючись вирватися, але його хватка була надто міцною. — Відпусти мене!
— Ти почувалася сильною? — розтягуючи слова, холодно запитав він і штовхнув її на цегляну стіну.
Герміона скрикнула, коли її голова вдарилася об тверду цеглу. Від музики й натовпу підлога вібрувала й вона закліпала очима, дивлячись на нього з шоком і подивом. Якби вона не була напідпитку, то, мабуть, злякалася б до смерті, адже ніколи ще не бачила Драко Мелфоя таким розлюченим і грізним. Високий і широкоплечий, він нависав над нею своєю загрозливою постаттю.
— Почувалася хорошою дівчинкою, коли кинула виклик великому й жахливому смертежеру? — прошепотів він, схиляючись так низько, що його обличчя опинилося за кілька дюймів від її.
— Відчепися від мене, — спромоглася вимовити вона, але це прозвучало не так агресивно й рішуче, як у її думках, і Мелфой похмуро всміхнувся.
— Вже не така впевнена в собі, Ґрейнджер?
— Ти ж перший назвав мене бруднокровкою! — вигукнула вона й спробувала відштовхнути його, але він не зрушив з місця. — Ти сам напросився!
— То це ти теж так напрошуєшся? — муркнув він, коли його велика, тепла й важка долоня лягла їй на груднину, сильно притиснувши до стіни.
Герміона важко ковтнула слину, а її серце забилося вдвічі швидше. В її тілі страх швидко перетікав у жар, а близькість Мелфоя збивала з пантелику.
Жовна на його щелепі ледь помітно ворухнулися, коли погляд опустився на її губи, а потім ліниво повернувся до її очей. Здавалося, світ на мить завмер. Герміона не бачила нічого, крім нього. Музика стихла, і єдиним звуком, що лишився, став шум крові у вухах, а єдиними відчуттями — його подих на її обличчі й жар його долоні на її шкірі.
Він рухався повільно й розмірено, поклавши одну руку на стіну біля її голови, а іншою провів угору й схопив її за горло, що Герміона аж зойкнула. Вона очікувала, що хватка буде болісною, що він почне її душити, але, хоча його дотик аж ніяк не був ніжним, болю він не завдав. Як не дивно, це здалося їй навіть…спокусливим. Це дарувало відчуття опори. Пульс гучно бився у вухах, коли він схилився ближче.
— Ти напрошуєшся на це саме зараз? — низьким голосом запитав він.
— Припини, — видихнула вона, відчуваючи, як страх і розгубленість швидко пробиваються крізь алкогольний туман. — Я заявлю на тебе за це!
Він тихо мугикнув і повільно просунув коліно між її стегнами, розводячи їх.
— Хіба маленька левиця не хоче трохи поборотися? — пробурмотів Мелфой із загрозливою ноткою в голосі, а його подих із легким запахом віскі торкнувся її обличчя. — Ну ж бо, Ґрейнджер. Заяви на мене.
Герміона не дихала. І справа не лише в паніці, адже всередині неї наростало щось інше, щось палке й нестримне. Жар його тіла, його спокійний, але зловісний голос і цей неймовірний аромат змушували її коліна тремтіти. Він ніколи раніше не був так близько, навіть у барі. Не усвідомлюючи цього, вона вчепилася руками в його сорочку, міцно стискаючи тканину й притягла його ще ближче.
— Нам не слід цього робити, — прошепотіла вона, відчуваючи, як жар приливає до обличчя. — Це… це неправильно.
— Хто сказав? — відмахнувся він, і його зухвала посмішка затягнула її в полон.
— Відпусти мене, Мелфою, — видихнула вона. Вона спробувала відштовхнути його та це була жалюгідна спроба, адже водночас вона притягувала його до себе ще більше.
— Решта...всі будуть дивуватися, куди я поділася. Гаррі здивується! Він шукатиме мене! Будь ласка, Мелфою! Відпусти... відпусти мене.
— Ти ж насправді цього не хочеш? — запитав він із викликом і грайливою ноткою в голосі, але вона лише розгублено кліпала очима. Він підняв брову.
— Це питання, що вимагає простої відповіді так або ні, Ґрейнджер.
Герміона важко ковтнула слину. Почуття, що охопили її в цю мить, безперечно, були наслідком сп’яніння, хоча здоровий глузд підказував їй послати його під три чорти, насправді вона цього зовсім не хотіла. Було щось бентежне в тому, що він її затиснув, позбавляючи можливості рухатися. У роті пересохло, серце шалено калатало в грудях, і, на превеликий сором, вона відчула, як її трусики стають вологими.
— Я відпущу, — мовив він раптом серйозним тоном, але не зробив жодного руху, щоб відступити, — якщо ти справді цього хочеш. Обіцяю. Тобі треба лише вимовити ці слова.
— Г-Гаррі знайде нас, — прошепотіла вона, але тіло вже її зрадило і соски під ліфом стали твердими. Минуло так багато часу відтоді, коли востаннє чоловік був так близько до неї, та ще й так звабливо пахнув.
— То нехай приходить, — прошепотів він, торкаючись губами ніжної шкіри її шиї, і Герміона застогнала.
Він глухо гаркнув і притиснув стегно до її тепла та так сильно, що вона ледь не відірвалася від землі й тихо пискнула. Драко Мелфой впевнено і владно терся ногою об її вульву, тиснучи рівно настільки, щоб хвиля п’янкої жаги пройшла крізь її тіло. Такого відчуття вона зовсім не очікувала.
Вона майже відчула його усмішку, коли він прошепотів їй на вухо:
— Нехай побачить, якщо ти так сильно просиш.
Тисячі думок промайнули в голові Герміони, та раптом Мелфой різко розвернув її й притиснув грудьми до холодної цегляної стіни. Чи це справді відбувається? Чи буде боляче? Чому вона відчуває таке збудження? Та всі ці думки зникли, щойно вона відчула, як його руки повільно ковзнули по боках, а сам він глибоко вдихнув аромат її волосся й притиснувся губами до її горла, видавши низький, загрозливий звук.
Вона тихо й уривчасто застогнала, приголомшена й захоплена раптовим сплеском адреналіну та бажанням, що пройняло її тіло. Його міцне, рельєфне тіло тулилося до неї ззаду і вона чітко відчула, як його твердий і товстий від збудження член упирається їй у спину. Їй треба було б вириватися, сварити його, але вона не могла. Та й не хотіла.
Його руки блукали по її тілу, піднімаючись до грудей. Він легко охопив їх своїми великими долонями й почав розминати, а вона жалібно заскиглила. Її й без того збуджені соски затверділи ще дужче, до болю, а тілом пробіг трепет. Мелфой діяв рішуче, але стримано, відтягуючи вниз передню частину її блузки, разом з ліфом, щоб оголити груди. Коли ж його руки нарешті дісталися голої шкіри, він протяжно застогнав.
— Блядь, — прошипів він їй у волосся, міцно притискаючись стегнами. Вхопивши соски пальцями, він сильно їх стиснув.
Герміона прикусила губу, щоб стримати стогін, відганяючи будь-які думки про застереження чи жаль і цілковито віддаючись шаленому відчуттю від його дотиків. Ось як це, виявляється, відчувається, – тільки й встигла подумати вона. Саме так почувалися ті дівчата, з якими вона заставала Мелфоя в темних коридорах під час своїх чергувань старости після відбою: притиснуті до стіни, вони важко дихали в полоні нестримної хіті. Не те, щоб вона колись замислювалася про це...
Мелфой провів язиком по вені на її шиї, злегка покусуючи шкіру, і водночас ковзнув рукою вниз, між її стегна. Герміона тихо пискнула, коли його довгі пальці торкнулися її трусиків, і інстинктивно звела ноги.
— Ні, — сказав він низьким голосом, знову охопивши її горло вільною рукою. — Будь слухняною дівчинкою і відкрийся для мене.
Його наказ пронизав її наче електричний розряд, загостривши всі чуття. Його голос звучав так владно, та водночас м’яко й жорстко. Ніхто й ніколи не розмовляв із нею так, і здавалося, ніби всередині неї спалахнув вогонь.
Герміона здригнулася й хрипко видихнула:
— Бляха, — перш ніж зробити як їй сказано, його рука ковзнула під тканину, і з її уст вирвався уривистий стогін.
— Ну-ну, — промуркотів Мелфой, а його пальці ліниво ковзнули поміж її оксамитових складок. Відчуття були просто божественними й водночас лякаючими. — Ти геть мокра, Ґрейнджер.
— А ти твердий, — видихнула вона й сильніше притиснулася стегнами до нього.
Він застогнав і дражливо вщипнув її за клітор, змусивши її скрикнути й різко смикнути стегнами.
— Скажи мені ще раз зупинитися, і я зупинюся, — прошипів він, це звучало радше як попередження, а не обіцянка.
Герміона потерлася сідницями об його стояк, що так добре відчувався вздовж його тіла, в той час як її тіло палало від дотику його руки. Вона хотіла… так сильно хотіла. Її свідомість вибухала від суміші фантазій і страхів, що сягнули піку, коли він почав терти об неї свій збуджений член — і він, блядь, здавався здоровенним. — Я ненавиджу тебе.
Він видав тваринний рик, перш ніж просунути два пальці їй у піхву, і Герміона застогнала голосно та нестримно. Вона не розуміла, що відбувається, чому дозволяє цьому бути й чому це приносить їй таку насолоду, та їй було байдуже. Його довгі пальці зігнулися всередині неї, і вона дивувалася цим відчуттям, тому, як вони розтягували й наповнювали її. Це було не схоже ні на що, пережите нею раніше, зовсім не так, як інші руки, що досліджували її тіло з нестримною цікавістю. Тут не було місця цікавості, лише цілеспрямованість. Коли великий палець торкнувся її клітора, Герміона жалібно заскиглила й відкинула голову назад, на його плече. Так добре… це було неймовірно добре!
— Ти така, блядь, тісна, Ґрейнджер, — прогарчав він, облизуючи лінію її щелепи й повертаючи її голову під зручним для себе кутом. — Така, блядь, тісна.
Герміона лише тихо застогнала, рухаючи стегнами назустріч його пальцям.
— Тобі приємно? — прошепотів він їй на вухо з глузливою ноткою, переміщуючи руку від шиї до її грудей. — Тобі подобається, коли тебе трахає пальцями бісів смертежер?
— Заткнися, — видихнула вона, відкинувшись до стіни.
— О ні, — гаркнув Мелфой і, вчепившись у її волосся, різко повернув її голову до себе, а його пальці всередині скрутилися сильніше, змусивши її закричати. — Відповідай мені. Тобі подобається?
Вона здригнулася від болю, але це лише посилило відчуття від його пальців, що рухалися в шаленому темпі в її спраглій вологій піхві.
— Блядь! Так, — важко дихала вона. — Так! О Боже, так!
— Розумниця, — прошепотів він і штовхнув її вперед, змусивши знову вигнутися біля стіни.
Герміона себе не тямила. Його слова огортали її, наче лагідний дощ, а потім вона відчула, як він схопив її за стегна й різко задрав спідницю догори, відкриваючи сідниці. І тут до неї дійшло. Вони ж сховалися в темному коридорі, і будь-хто міг застати їх у такому вигляді. Музика глушила будь-які звуки, але якби хтось їх побачив, приховати те, чим вони займаються, було б неможливо.
Але подумати далі вона не встигла, бо відчула, як він грубо стягує з неї трусики, ледь їх не розірвавши, а щось тверде і гаряче, і капець яке велике вперлося в її вхід, ковзаючи по вологій щілині. Вона навіть не почула, як він розстебнув ремінь.
— Останній шанс, Ґрейнджер, — прошипів він. — Скажи мені зупинитися.
Але Герміона не могла вимовити й слова. Вона хотіла попросити його зачекати, перейти хоча б до вбиральні, та її розум не міг сформулювати зв’язні речення. Усе, що їй залишалося, це стояти там, у просторі, густо насиченому очікуванням. Якби він просто зробив це, просто взяв її, їй не довелося б приймати рішення самій. Їй не довелося б зважувати всі за і проти чи думати про можливі наслідки цього вибору. Він міг би позбавити її цього тягаря, і чомусь саме ця думка заполонила весь її розум.
— То що вирішила, Ґрейнджер? — промовив він із темною, зловісною ноткою в голосі, а гаряча голівка його члена млосно пестила її вологу.
— Б-боягуз, — тільки й спромоглася вимовити вона. Їй хотілося сказати більше, дорікнути, що він лише базікає, але всі слова розвіялися, щойно він увірвався в неї, а вона, перехопивши подих, всім тілом подалась на зустріч його вражаючій плоті.
Драко Мелфой був не лише неймовірно вродливим, він був ще й неабияк обдарованим, мг…звісно ж, інакше й бути не могло. Хіба цей чоловік міг програти у генетичній лотереї?
— Аааггхх! — скрикнула Герміона, коли різкий біль від розтягнення миттєво протверезив її й змусив підвестися навшпиньки. У ній ніколи не було нічого такого величезного... власне, ну взагалі ніколи.
Драко завмер, а його важке дихання торкнулося її потилиці.
— Розслабся, Ґрейнджер, — пробурмотів він таким темним та низьким голосом, що це прозвучало як наказ. — Тобі треба розслабитися.
Герміона розуміла, що вона напружена як струна, і що їй потрібно розслабитися, але відчуття його всередині було настільки приголомшливим і різким, та водночас пробуджувало в ній щось глибше, щось зухвале й хиже. Тихо заскигливши, вона просто...піддалася. Тієї ж миті вона відчула, як Мелфой просувається далі, повільно, але рішуче, доки вона не відчула себе наповненою так, як ніколи в житті. Герміона крикнула, намагаючись опанувати тремтіння м’язів, а Мелфой позаду неї видав низький та хрипкий звук.
— Задоволена тепер? — процідив він, різко вдаряючись стегнами об неї так, що на очах у неї виступили сльози.
— Як слід виїбана смертежером, га?
Герміона здригнулася й міцно заплющила очі. Вона була достатньо збудженою, але, заради Мерліна! З кожним його різким поштовхом її втискало в стіну, а її тіло з усіх сил намагалося пристосуватися до його розмірів. Вона відчувала все, кожен виступ і навіть вену на його члені, і вона скиглила від болю, що якимось дивом переплітався з неймовірною насолодою.
Його рука знову охопила її горло, притягуючи до себе, поки він входив у неї в шаленому темпі, втрахуючи Герміону і стіну й гарчав:
— Відповідай мені, бруднокровко! Задоволена тепер?
— Так, — проскиглила вона, відчуваючи, як сльози знову печуть очі. — Т-так!
З кожним поштовхом Мелфой усе глибше впивався пальцями в її тіло, залишаючи синці, і бурмотів нерозбірливі слова, суміш образ і похвал, зариваючи обличчя в місце між плечем і шиєю. Та скоро його темп став нещадним, він втискав її в стіну з кожним рухом, а вона не могла стримати стогонів, що зривалися з її вуст. Герміона безпорадно стояла навшпиньки, поки він грубо брав її. Вона не розуміла, чи тримається сама, чи це він підтримує її, а звуки, які він видавав, ще довго потім лунатимуть в її фантазіях.
Усе всередині неї палало. Він тримав її на межі того, чого вона не могла витримати…чи могла. Вона лиш відчувала, як поглинає його, коли він входить, і хапається за нього, коли він відступає, тоді як його стегна нещадно вдаряються об її тіло. Усе тіло Герміони напружилося, щоб утримати рівновагу, кожен м’яз боровся за опору. Піт вкривав її шкіру й стікав по спині, кінцівки тремтіли, а жар між ними змушував забути, де вони і хто вони.
Напруга зростала, струна натягувалася, а насолода вибухала шаленим потоком. О, це було неймовірно, до біса добре. Вона судорожно водила руками по цегляній кладці, шукаючи, за що вхопитися. А він діяв як звір, зберігаючи шалений ритм і нещадну силу, прибиваючи її до стіни в темряві.
Вона стояла на краю прірви, балансуючи й прагнучи зробити цей вирішальний крок. Герміона ніколи не могла досягти оргазму лише від проникнення, а в цій безпорадній позі вона не могла відірвати рук від стіни, щоб торкнутися клітора. Вона не могла вивільнити ту напругу, що наростала від його потужних поштовхів, і безпорадно стогнала, уткнувшись обличчям у камінь.
— Будь ласка, — прошепотіла, хоча й не була певна, чи він її чує. – Б-будь ласка, торкнися... А-а!
Мелфой знайшов нову опору, він ще нижче зігнув коліна, щоб додати рухам сили, і втиснувся в неї ще глибше. Коли голівка його члена з глухим стуком врізалася в шийку матки, Герміона ледь не вп’ялася нігтями в камінь. Це було відчуття, якого вона ніколи раніше не знала — розплавлене задоволення, що розливалося з кожної клітини її тіла. Знадобилося ще лише три чи чотири поштовхи, перш ніж натягнута струна нарешті урвалася.
Розрядка накрила її зненацька. Хоча вона й відчувала, що це наближається, сама потужність цього відчуття приголомшила її. Воно пронизало її тіло, наче темне закляття, хвилями й громом розходячись із глибини єства. Герміона зникла з реального світу, поринувши в інший вимір, де існували лише болісне задоволення й приємний біль, її тіло здригалося й напружувалося, поки оргазм захоплював її цілком. Вона ніколи не відчувала нічого подібного, ніколи не відчувала, як її тіло ширяє в такій гармонії та екстазі, поєднаних із болем і страхом, тоді як задоволення накочувалося на неї сліпучим, жахливим виром. Напруживши все своє тіло, Герміона міцно стиснула м'язи, щоб утримати член у нерухомості. Вона кричала в темряву, але рука Мелфоя заткнула їй рот, і її приглушений крик розчинився в гучних звуках електрогітар та гуркоті барабанів.
Мелфой допоміг їй досягти піку, не збиваючи власний темп, аж поки йому не перехопило дух, а тіло не напружилося, глибоко занурене в неї. Він видав болісний стогін, стиснувши її стегно так міцно, що на шкірі напевне залишаться синці, й кінчив в неї, важко дихаючи їй у шию.
А потім вони завмерли, десь там гурт догравав пісню, а натовп вибухнув оваціями.
Вони повільно приходили до тями. Його глибокий гарячий подих торкався її шиї, а тіло щільно прилягало до її спини. Герміона відчула слабкість у ногах, коли Мелфой обережно вийшов із неї, а їхні рідини в перемішку потекли по її ногах Герміони.
— Ти приймаєш зілля? — важко дихаючи, запитав він їй у потилицю й відпустив її рот.
— Так, — проковтнула вона слину, а голос ледь звучав. Він би не почув її, якби вони не були так близько.
Він щось пробурмотів собі під ніс і сильно вдарив гепнув долонею об стіну біля її голови, а іншою рукою сховав член назад у штани. Його обличчя було зовсім поруч, теплий подих все ще коло її шиї. Він завмер у цій позі ще на мить, можливо, щоб відновити сили, а можливо, з жалю.
Герміону пробили дрижаки, коли до неї почало доходити, що вони щойно зробили. Жостко притиснута до стіни в занедбаному пабі, вона трахалась із Драко Мелфоєм. Це ж було зовсім не в її стилі. Це виходило далеко за межі того, на що вона могла б наважитись. Тіло боліло, кожен м’яз був слабким, не кажучи вже про її бідолашну піхву. Вона відчувала пекучий біль від його грубості, він пульсував, наче щось чуже в ній. Мабуть, це відчуття супроводжуватиме її ще кілька днів. Але коли він стояв так…позаду, затуляючи її своїм тілом від світу, вона відчула непереборне бажання просто пригорнутися до нього, шукаючи розради й тепла.
Але вона цього не зробила.
— До біса, Ґрейнджер, — прохрипів він їй у волосся, поклавши руку їй на плече. Дотик був напрочуд ніжним і заспокійливим.
— Ти взяв свою паличку? — тихо запитала вона, згадавши, що її власна залишилася в сумці за столиком, де сиділи Гаррі та інші.
Він не відповів, але вона відчула, як холодний кінчик палички торкнувся її стегна, і волога, що стікала по ногах, миттєво зникла. Невербальна магія. Вражаюче та якби ж тільки це був не він.
Герміона прикусила губу й повільно випросталася. Вона відчувала, як тремтить усім тілом, а коліна підгинаються, та не могла дозволити собі розклеїтися саме зараз. Не час було для паніки чи роздумів про те, на що вона перетворила своє життя. Треба було рухатися далі, одягнути байдужу маску й повернутися до Гаррі та решти.
Поправивши білизну, натягнувши спідницю на стегна й розправивши блузку, Герміона повернутися до нього і відчула, як її накриває хвиля ніяковості. Він ненавидів її, а вона — його, але ті звуки, які вони видавали, коли... Вона важко ковтнула. Вона не дозволить собі зламатися через це..
В темряві було видно рожевий відтінок на його запалих щоках, він дивився на неї шаленим поглядом. Очі сяяли сріблом, і їй здалося, ніби він хоче щось сказати поглядом. Можливо, пожаліти. Але вираз швидко змінився, на зміну сріблу з’явився сталевий блиск, і він просто провів рукою по волоссю, повернувши йому ідеальний вигляд. Потім Мелфой випростався й став таким самим незворушним і спокійним, як завжди, наче й не мав щойно з нею шаленого сексу біля стіни пабу.
Вона чекала, що він пояснить свою поведінку чи, можливо, вибачиться, але він мовчав. Він просто дивився на неї з тим самим зверхнім, пихатим виразом, що був йому притаманний, і водночас поправляв манжети своєї дорогої чорної сорочки. Пирхнувши, Герміона хотіла піти, але його рука миттєво перегородила їй шлях, знову притискаючи її до стіни.
— З тобою все гаразд? — пробурмотів він із напруженим, суворим обличчям.
— Ніби тобі це справді цікаво, — відповіла вона собі під ніс.
Мелфой не рушив з місця.
— Просто дай відповідь. Будь ласка.
Вона проковтнула клубок у горлі, а всередині все аж затремтіло від його прохання. Мелфой ніколи ні про що не просив ввічливо, але зараз у його голосі відчувався відчай.
— Так, — нарешті мовила вона, знову ковтнувши слину. — Зі мною все гаразд.
Він кивнув, міцно стиснувши щелепи. Потім нахилився до неї і вона з жахом відчула, як кінчик його чарівної палички торкнувся шкіри під підборіддям, і завмерла. Невже Мелфой збирається застосувати Забуттятус? Звісно, він не хотів би, щоб Герміона це пам’ятала. Він і сам стер би собі пам’ять, якби міг. Та замість цього він пробурмотів заклинання, обережно ведучи кінчиком палички по її шиї, приховуючи сліди на ній.
Герміона різко вдихнула, а серце в її грудях шалено загупало.
— Я не хотів завдати тобі болю, — прошепотів він їй на вухо.
Їй хотілося глузливо пирхнути, але вона не змогла. Не тоді, коли їй довелося віч-на-віч зіткнутися з раптовим розчаруванням, що рвало груди на шмаття. І якого біса це взагалі її розчарувало? Її голос прозвучав слабше, ніж їй хотілося, коли вона просичала:
— Твоє минуле свідчить про протилежне.
Боковим зором вона помітила, як у нього розширилися ніздрі, коли він почув її слова. Відкинувшись назад, Мелфой зупинив на ній свій холодний погляд.
— Ай справді. Пам’ятай, хто довів тебе до такого оргазму, Ґрейнджер, і зважуй на це наступного разу, коли надумаєш обізвати мене смертежером.
Герміона повільно подалася до нього, прагнучи розчинитися в його теплі, але вчасно опанувала себе відштовхнувшись.
— Я ненавиджу тебе, Мелфою.
Він байдуже подивився на неї.
— О, я в курсі.
Герміона кинула на нього гнівний погляд, а потім відірвалася від стіни й поспішила назад до натовпу, який нічого не підозрював, не зважаючи на те, що ноги ледве тримали її.